Лесь Курбас
У ХІХ-ХХ ст. українська драматургія починає відживати і опановувати різні жанрові форми, стилі, втілення всіх актуальних на той час типів художнього мислення. Організатори театрального репертуару сягають не лише до кращих взірців вітчизняних творів, але також користають із зарубіжних.
Серед численних творців театру появився актор, який своїм талантом виріс понад епоху –Лесь Курбас. Підготовані ним п’єси справді були колосальною мистецькою подією не лише в житті українського народу, від нього вчилися театральні митці сусідних народів.
Народився Лесь Курбас 25 лютого 1887 року у Самборі на Львівщині в родині галицьких акторів. Справжне ім`я - Олександр-Зенон Степанович Курбас. Від першого дня народження Лесь Курбас мандрував з театром батьків.
Просто з дитячих років вдихнув він і пізнав дух театру з усіма його подробицями. Закінчив Тернопільську гімназію, а згодом студіював у Віденському та Львівському університетах. А далі і на все життя стисло зв’язався з театром.
Його професійне театральне мистецтво розпочалось з Гуцульського театру Гната Хоткевича. Тут Лесь прагнув здійснити великий переворот в українському театрі, тобто хотів поставити український театр на міру європейського, а фактично на загальносвітовий рівень.
В Києві 1916 року Лесь зорганізував і провадив «Молодий театр», який в 1917-1922 рр. працював в єдності з Державним Драматичним Театром, який діяв під керівництвом О. Загарова і В. Крилецького та Державним Народним Театром під керівництвом Панаса Саксаганського. Ця трійця прекрасно здійснювала і забезпечувала театральними потреби місцевого населення.
Після перемоги більшовиків, театральне життя підупало, але продовжувало існувати у важких умовах. У 1922 році в Києві Курбас заснував модерне експериментально-мистецьке об'єднання театральне "Березіль". Воно було наскрізь соборним і аж ніяк не вміщалося в рамки новопосталої більшовицько-комуністиєної системи. Курбас передусім цінив в праці театру індивідуальні, самобутні, неповторні духовні цінності, насичені багатими думками театральних талантів.
Сповідувана Курбасом воля й свобода, пошук вищих духовних цінностей увійшли у конфлікт з вимогою «людини-гвинтика», позбавленого національності, якого почала ліпити сталінська епоха т. зв. «совєтського інтернаціоналіста», фактично - безбатченка. У зв’язку з тим, що столиця совєтської України була тоді в Харкові, тодішня влада рішила в 1926 р. перенести театр з Києва до Харкова. Але і у Харкові Курбас був послідовний у своїй роботі і не хотів піддаватися наказам тих, які поняття не мали про працю в театрі.
Він вводив у практику українського театру останні досягнення західноєвропейської театральної культури. За своє життя Лесь Курбас поставив безліч вистав та фільмів. Свої мистецькі ідеї виклав у багатьох статтях і виступах. Курбас твердив, що кожен народ, а особливо український, повинен відігравати в історії свою особливу роль, і театр повинен допомогти і збагатити живу мову народу.
Такі думки, звісно ж, не відповідали московсько-комуністичному режимові. Зрештою так, як і в інших сферах, влада накреслювала напрямки діяльності також і театру. Треба було за «реалізмом соціалістичним» на руїнах і згарищах, серед голоду хвалити «найщасливіше» життя в світі під багнетами.
І тут починається українська трагедія, сильніші характером не підкорюються і йдуть на розстріл або самі накладають на себе руки, так як то в Харкові зробив 13 травня 1933 р. Микола Хвильовий. Інші занепадали духом, заломлювалися і йшли на принизливі угоди з окупантом. Однак найбільша частина української інтелігенції гинула у далеких таборах, і слід за нею пропадав.
Курбаса тероризували, переслідували, цькували і в кінці 25 грудня 1933 року вночі під конвоєм його запровадили під браму НКВС в Харкові. З Харкова його перевезли в Москву. Там Курбаса примусили під наглядом працювати над постановкою шекспірівського «Короля Ліра» у Державному Єврейському театрі. А звідтам перевезли до в’язниці, де Курбас довідався на слідстві, що він буцімто очолює українську військову організацію (УВО), яка має на меті повалити існуючу комуністичну імперію.
Він жахнувся, звідкіля та московська саранча з такою вигадливістю продумала ці несинітниці. Крім того, Курбаса звинуватили, що він має заплановані до реалізації декілька вбивств провідних совєтських діячів. В результаті цього сфабрикованого звинувачення 9 квітня 1934 року Леся Курбаса судова «тройка» засудила на 5 років позбавлення волі. І ув’язненого перевезено до табору в Сондромох на Соловках.
У неволі Лесь Курбас застав відомих українців, котрі так, як і він, були ув’язнені. Це Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, родина Крушельницьких та багато інших. Сталінські негідники 75 років тому на зламі жовтня та листопада 1937 року розстріляли там 1.111 осіб. Розтріл відбувся за рішенням т. зв. «трійки товаришів» - Позернова, Шитова, та Заковського.
Страту Л. Курбаса досліджував журналіст Борис Гривачевський. І чи можемо уявити собі, дорогий читачу, які страшні втрати понесла Україна в тому напівдикому союзі з північним сусідом? Яким був би в Україні театр, а в ньому до якого рівня виросла б світового значення постать Леся Курбаса?
В історії світового театру він посідає почесне місце. Лесь Курбас – відмовився від традиційного театру й обрав шлях авангардизму. Курбас поставив за мету створити мистецький комплекс, де виховуватимуть театралів нового покоління. Художній шлях Курбаса – від Штайнера до Сковороди, від експериментального політичного театру до глибоко філософського. Він з успіхом ставить Шекспіра, Шевченка, п’єси улюбленого і талановитого драматурга Миколи Куліша (1892-1937), якого більшевицькі фашисти розстрілили в тому самому дні 3
листопада, на 45 році життя, коли і був розсрілений Л. Курбас.
Як болісно все це константувати, адже Курбас йшов до театру своєї мрії вперто й натхненим шляхом. На сцені досліджував мікрокосм в людині, досягши майже Джойсівських масштабів у питаннях підсвідомості. Нова театральна мова прийшлася до смаку і в Мюнхені, і в Канаді, куди кликали Курбаса. Та він не поїхав, хотів служити своєму народові.
Ярослав Стех
Серед численних творців театру появився актор, який своїм талантом виріс понад епоху –Лесь Курбас. Підготовані ним п’єси справді були колосальною мистецькою подією не лише в житті українського народу, від нього вчилися театральні митці сусідних народів.
Народився Лесь Курбас 25 лютого 1887 року у Самборі на Львівщині в родині галицьких акторів. Справжне ім`я - Олександр-Зенон Степанович Курбас. Від першого дня народження Лесь Курбас мандрував з театром батьків.
Просто з дитячих років вдихнув він і пізнав дух театру з усіма його подробицями. Закінчив Тернопільську гімназію, а згодом студіював у Віденському та Львівському університетах. А далі і на все життя стисло зв’язався з театром.
Його професійне театральне мистецтво розпочалось з Гуцульського театру Гната Хоткевича. Тут Лесь прагнув здійснити великий переворот в українському театрі, тобто хотів поставити український театр на міру європейського, а фактично на загальносвітовий рівень.
В Києві 1916 року Лесь зорганізував і провадив «Молодий театр», який в 1917-1922 рр. працював в єдності з Державним Драматичним Театром, який діяв під керівництвом О. Загарова і В. Крилецького та Державним Народним Театром під керівництвом Панаса Саксаганського. Ця трійця прекрасно здійснювала і забезпечувала театральними потреби місцевого населення.
Після перемоги більшовиків, театральне життя підупало, але продовжувало існувати у важких умовах. У 1922 році в Києві Курбас заснував модерне експериментально-мистецьке об'єднання театральне "Березіль". Воно було наскрізь соборним і аж ніяк не вміщалося в рамки новопосталої більшовицько-комуністиєної системи. Курбас передусім цінив в праці театру індивідуальні, самобутні, неповторні духовні цінності, насичені багатими думками театральних талантів.
Сповідувана Курбасом воля й свобода, пошук вищих духовних цінностей увійшли у конфлікт з вимогою «людини-гвинтика», позбавленого національності, якого почала ліпити сталінська епоха т. зв. «совєтського інтернаціоналіста», фактично - безбатченка. У зв’язку з тим, що столиця совєтської України була тоді в Харкові, тодішня влада рішила в 1926 р. перенести театр з Києва до Харкова. Але і у Харкові Курбас був послідовний у своїй роботі і не хотів піддаватися наказам тих, які поняття не мали про працю в театрі.
Він вводив у практику українського театру останні досягнення західноєвропейської театральної культури. За своє життя Лесь Курбас поставив безліч вистав та фільмів. Свої мистецькі ідеї виклав у багатьох статтях і виступах. Курбас твердив, що кожен народ, а особливо український, повинен відігравати в історії свою особливу роль, і театр повинен допомогти і збагатити живу мову народу.
Такі думки, звісно ж, не відповідали московсько-комуністичному режимові. Зрештою так, як і в інших сферах, влада накреслювала напрямки діяльності також і театру. Треба було за «реалізмом соціалістичним» на руїнах і згарищах, серед голоду хвалити «найщасливіше» життя в світі під багнетами.
І тут починається українська трагедія, сильніші характером не підкорюються і йдуть на розстріл або самі накладають на себе руки, так як то в Харкові зробив 13 травня 1933 р. Микола Хвильовий. Інші занепадали духом, заломлювалися і йшли на принизливі угоди з окупантом. Однак найбільша частина української інтелігенції гинула у далеких таборах, і слід за нею пропадав.
Курбаса тероризували, переслідували, цькували і в кінці 25 грудня 1933 року вночі під конвоєм його запровадили під браму НКВС в Харкові. З Харкова його перевезли в Москву. Там Курбаса примусили під наглядом працювати над постановкою шекспірівського «Короля Ліра» у Державному Єврейському театрі. А звідтам перевезли до в’язниці, де Курбас довідався на слідстві, що він буцімто очолює українську військову організацію (УВО), яка має на меті повалити існуючу комуністичну імперію.
Він жахнувся, звідкіля та московська саранча з такою вигадливістю продумала ці несинітниці. Крім того, Курбаса звинуватили, що він має заплановані до реалізації декілька вбивств провідних совєтських діячів. В результаті цього сфабрикованого звинувачення 9 квітня 1934 року Леся Курбаса судова «тройка» засудила на 5 років позбавлення волі. І ув’язненого перевезено до табору в Сондромох на Соловках.
У неволі Лесь Курбас застав відомих українців, котрі так, як і він, були ув’язнені. Це Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, родина Крушельницьких та багато інших. Сталінські негідники 75 років тому на зламі жовтня та листопада 1937 року розстріляли там 1.111 осіб. Розтріл відбувся за рішенням т. зв. «трійки товаришів» - Позернова, Шитова, та Заковського.
Страту Л. Курбаса досліджував журналіст Борис Гривачевський. І чи можемо уявити собі, дорогий читачу, які страшні втрати понесла Україна в тому напівдикому союзі з північним сусідом? Яким був би в Україні театр, а в ньому до якого рівня виросла б світового значення постать Леся Курбаса?
В історії світового театру він посідає почесне місце. Лесь Курбас – відмовився від традиційного театру й обрав шлях авангардизму. Курбас поставив за мету створити мистецький комплекс, де виховуватимуть театралів нового покоління. Художній шлях Курбаса – від Штайнера до Сковороди, від експериментального політичного театру до глибоко філософського. Він з успіхом ставить Шекспіра, Шевченка, п’єси улюбленого і талановитого драматурга Миколи Куліша (1892-1937), якого більшевицькі фашисти розстрілили в тому самому дні 3
листопада, на 45 році життя, коли і був розсрілений Л. Курбас.
Як болісно все це константувати, адже Курбас йшов до театру своєї мрії вперто й натхненим шляхом. На сцені досліджував мікрокосм в людині, досягши майже Джойсівських масштабів у питаннях підсвідомості. Нова театральна мова прийшлася до смаку і в Мюнхені, і в Канаді, куди кликали Курбаса. Та він не поїхав, хотів служити своєму народові.
Ярослав Стех