Народження та10-Річчя Смерті Відомого Художника О.Мазурика
"Якби краса в усіх її образах хоча б на половину людства мала б свій
благодійний вплив, тоді ми б швидко наближалися до досконалості..."Тарас
Шевченко
Говорити про визначного художника Омеляна Мазурека, треба в першу чергу хотяй коротко пригадати його бібліографію.Одже Омелян народився 1937році, в селі Брижава,поблизу м. Бірчі,на межі Перемиського і Сяніцького повітів, в мальовничій околиці на батьківщині композитора українського славня о. М.Вербицького.Майже кожен член родини Мазуреків мав особливі здібності до мистецтва і здатний був творити гарні речі, що викликали велике
захоплення,подив серед глядачів.Його стрий,рідний брат батька,належить до передових різбярів в Польщі.
Відомо,як архітектура, різьба,музика і малярство- це універсальна мова й найкращий засіб спілкування навіть між далекими й відмінними від себе
народами, які інколи сповідують відмінні погляди на культуру.Мистецтво в цілому має цю неосяжну властивість і високу цінність, яка не лише розважає людські почуття, але збагачує їх і дає миле задоволення в житті людини. Цю тезу доглибно зрозумів і на ділі довів Омелян Мазурик. Він можна сказати,своїм мистецтвом не лише розважав і захоплював,але вдосконалював людину і наштовхував її до краси і самовдоволення,творив її своїм мистецтвом кращою.Всі ми досконало відчуваємо,як українські цінні різьби,малярство,вишивки прикрашають наші церкви,іконостаси,цікаві експонати прикрашають інституції і багаті доми. Вони так само, як наша крилата пісня збагачує і возвеличує нашу українську культуру.
Серед мальовничої природи,української мелодийної пісні і в суто українській атмосфері прийшов на світ і провів дитячі роки наш майбутній мистць.
Омелян,як сам стверджував,вже в початковій і середній школі виконував перші свої мистецькі твори, які привертали увагу його оточення. Він спонтанно творив і заглиблювався у свої твори,це була його стихія і внутрішній природний потяг до мистецтва.Закінчивши середню освіту Омелян рішив поступити на студії в Академію Мистецтв у Краков (АМК),яку він успішно закінчив в 1964році, пишучи маґістерську працю "Українське церковне мистецтво",тему праці опер на основі детальних студій українських церков на Лемківщині. Під впливом лемківських ікон, з котрими особисто займався у музею в місті Сяноці, він одночасно детально вивчав сакральне мистецтво на Київщині,Волині та Гуцульщині.Для поглиблення своїх студій,доповнював свої знання поїздками до Болгарії,Греції,Македонії та Сербії. Слід сказати, що впродовж століть до Кракова їхали здобувати вищу освіту на різних факультетах десятки молодих амбітних українців і деякі з них залишалися там згодом працювати викладачами в наукових закладах.
Краків дуже позитивно вписався в пам'яті української інтелегенції.Кракiвський Унiверситет закiнчив перший український дипломований
лiкар, доктор медицини іфiлософiї Ю.Дрогобич (1450-1494),пізнішому періоді працювали там Ф.Курлевич,Л.Лаврисевич, у міжвоєнний період ХХ ст. відомими та шанованими викладачами Ягеллонського університету були Б.Лепкий, В. Кубійович,Й. Панейко, у краківській Гірничій Академії - І.Фещенко-Чопівський.Зокрема у Краківській академії мистецтв зустрічаємо також українських педагогів І. Рубчака,А. Юркевича,В.Трибушного та ін. Після ІІ світової війни там працюють колишні українськістуденти КАМ міжвоєнного періоду- Л. Ґец, В.Савуляк та Є. Божик.На перехресті ХІХ- ХХ ст.в стінах Краківськоїакадемії навчалися понад 60 українських студентів. Серед них - добре відомі українські митці, творціокремих напрямків в українському мистецтві та окремих шкіл,зокрема М.Бойчук -школа монументалістів("бойчукістів") у Львові іКиєві, О.Новаківський -школа "новаківців" у Львові. Або ж це були митцітакого глибинного масштабу, як І. Труш та ін. Краківська академія мистецтв виховала знані постаті в українському
мистецтвознавстві 1920-30-х р.р.: Р. та М.Сельських,Л.Левицького,Р. Турина, С.Литвиненка -яскравих представників львівського мистецького середовища першої половини ХХ ст.; відомих галичан -Я.Лукавецького,М. Зорія, Д.-Л. Іванцева.Серед випускників КАМ цього періоду були і митці української еміграції Б.Стебельський- його дружина Арядна,Д.Горняткевич,С. Борачок, Г.Крук, В.Перебийніс, Н.Кисілевський,М. Кміт,В.Хмелюк та інші. Серед цієї славної плеяди мистців в Кракові здобив мистецьку освіту і наш ювілшт -Омелян Мазурик. Автор статті мав змогу ближче пізнати Омеляна через його рідного брата Миколу Мазурика, який разом зі мною студіював під кінець 50-х рр. у Київському університеті ім. Т.Шевченка, де Микола проявив себе свідомим українським патріотом.При тому варто згадати, що після повернення в Польщу Микола працював у вищих навчальних закладах Варшави,Вроцлава і Жешова.Під час перебування у Вроцлаві в60-х рр. Микола звернувся з вимогою до Воєводського суду у Вроцлаві реабілітувати жертви акції Вісла та вояків УПА.
Через це зазнав жахливих репресій зі сторони польських спецслужб безпеки.Численні допити і переслухання,а на них перепроваджувані тортури довели
молодого вченого до психічної недуги, і в результаті він опинився в закритій лікарні для психічно хворих під Варшавою.Подібна доля спіткала інших наших
друзів. Ці самі польські органи безпеки знищили Івана Тимчину на Ольштинщині і допомогли вкоротити життя Богданові Ґілю. На початку 60-х років, живучи в Перемишлі,Омелян та Микола були моїми частими гістьми. Ми разом їздили майже по цілому Закерзонню,спільно болісно переживали цілеспрямоване знищення слідів української присутности на цій землі після акції "Вісла". Омелян Мазурик в 1967 р. виїхав з Польщі до Парижа, де продовжував своє навчання в паризькій Академії Мистецтв.Пережив там всі складні проблеми для емігрантів,подолав труднощі і почав творити свої оригінальні мистецькі картини.Спочатку це були творчі пошуки, які переродилися в недовзі у знаменитий і неповторний стиль. Серед молодої
генерації мистців О.Мазурик,Андрій Сологуб почали вирізнюватися технікою,хотяй у кожного з них був інший жанр,стиль і праці їхні виявляли своє індивідуальне обличчя.Мазурик вдало поєднував у своїх творах мистецтво Візантії в українській інтерпретації з модерними малярськими напрямками.
Мазурик наполегливо працював над творами до першої персональної виставки в"Салоні осені", що відбулася1970-го року. Його спеціальністю був
іконопис в гарних і кольорових варвах.Відхилившись від традиційного малювання ікон, він написав ікони власного стилю, яким надав нові мистецькі
вартості,збагаченими новою формою і кольористикою.Велике признання мистець собі здобув тим, що в нових умовах життя у Франції, він фарбою зумів передати на полотні свої власні художні проєкти з такою силою із такою космічною величністю,що у світовому мистецтві викликав приголомшуючі враження.Його картини насичені глибокою духовністю та філософською думкою і тому він перевищив декотрих мистців не лише свого покоління. Виразний експресіонізм Мазурика, це його обличчя та іноваторство в іконографії.Без перебільшення,маляра можна назвати нео-візантиністом з візією модерніста.Два роки пізніше після приїзду до Парижу тут мистець виконав розписи та цикл ікон для нового іконостасу катедри св.Володимира на бульварі Сен-Жермен.Усі ці ікони створені в сучасній манері, а наступні,яких впродовж творчого життя намалював велике число,наповнені індивідуалізмом та народністю.
Мазурика слід вважати народним художником,бо, не лише його батько Михайло, але і його стрийко Микола, були народними майстрами-перший
іконописець,другий відомий різьбяр.Аналізуючи іконописні праці Омеляна,ця народність лишила помітні сліди в його творах, які нам нагадують народні ікони створені на склі різними сільськими майстрами у різних частинах України. Такі ікони нашого майстра,присвячені патронам та іншим святим,як"Архистратиг Михаїл",Святий Миколай", "Святий Алімпій", "Святий Володимир", "Святий Петро", ''Свята Ольга" та інші. За власним проєктом він намалював безліч інших ікон, а саме: "Благовіщення", "Святя Трійця", "Розп'яття", "Мати Божа", "Умиління", "Покрова", "Свята Параскевія", "Святий Юрій", "Воскресіння", "Пророк Ілля", "Пасха Господня", "Лемківська церква", "Лемківська церква з похиленими хрестами", "Церква в Репеді", "Зима в Карпатах", "Три хати на Лемківщині"тощо. Вражає глядача мистецько виконаний і оргінально зображений іконостас в українській катедрі св.Володимира в Парижі.
Іконостас собору він написав у 1971р.Варто пригадати надзвичайно цікаву історію самогомісця,де знаходиться собор святого Володимира,який фактично повстав на фасаді історичних пам'яток.Історія його починається з ХІІІ ст., а щойно у 1937 році було засновано греко-католицьку місію, якій у 1943році було надано церкву на бульварі Сен-Жермен. А 9травня1943 року церква була освячена римо-католицьким архієпископом Парижа на честь святого Володимира Великого. З 1954році у Франціїпокликано до життяординаріат для католиків східних обрядів, який включав і українських греко-католиків.У1960 році Папа Римський Іван XXIII, за сприянням апостольського візитатора для українців Західної Європи архієпископа Івана Бучка,створив Апостольський екзархат для українців у Франції і призначив першого екзарха єпископа Володимира Маланчука з осідком у Парижі. Храм святого Володимира
Великого в Парижі проголошено катедральним собором екзархату.Пізніше, у 1983році,екзархом став єпископ Михайло Гринчишин. Під сучасну пору парохом собору є о.Михайло Романюк, в храмі діє катедральний хор,іконописна і катехитична школи, а також українська суботня школа, працюють Сестри Служебниці.
У 1969 році біля церкви облаштували сквер імені Тараса Шевченка, а у 1978році тут було встановлено його бюст роботи Михайла Лисенка та на стіні
собору знаходиться пропам'ятна дошка отаманові С. Петлюрі,який загинув1926 р. від кулі московсїкого аґента. На тлі цього матерялу,варто коротко пригадати також історічні взаємини Франції з Україною, які мають неабияке значення в житті обох наших народів. За князів Володимира Великого (979-1015), а зокрема Ярослава Мудрого (1019-1054)наша тодішня держава дійшла до великої могутности,слави і високого розвитку освіти і стала одним з політично-культурних центрів Європи. Це була одна з найпрестижніших європейських держав. Про неї чужинці висловлювалися з шаною.Всі наймогутніші королі намагалась жити з давньою Україною у дружбі: одинсин князя Ярослава Мудрого мав дружину з Німеччини,другий грецьку царівну, одна донька вийшла заміж за норвезького князя, а друга, Анна за французького короля Генріха.Таким чином Анна Ярославна дружина короля Генріха,мешкала в
Парижі і брала активну участь в державних справах Франції. Зрозуміло,що вона заклала добрий фундамент для дружби двох народів. В XV-XVII ст.українці студіювали в Сорбонні, Льоні,були студентами інших учбових закладів. В Парижі жив гетьман Г. Орлик та інші прихильники Мазепи, жив
і здобував освіту відомий маляр А. Лосенко(1760-65). В другій половині ХVIII ст. в Парижі проживав ряд українських діячів. Серед них: М.Башкирцева,Ф. Вовк, деякий час перебували М.Драгоманів,М. Грушевський,однак серед багатьох на увагу заслуговує побут в Парижі Марка Вовчка (1834-1907),дружини члена Кирило-Мефодіївського братства Опанаса Марковича. Її знамените оповідання Маруся,в якому описувались часи гетьмана Дорошенка і героїзм молоденької Марусі,котра віддала своє життя за Україну, вивчала молодь Франції у школі. Після програних визвольних змагань в 20-х рр. ХХ ст. в Париж прибула численна політична українська еміграція: В.Прокопович,І. Косенко, М.Шумицький, М.Копистянський,О. Удовиченко та інші.Треба відзначити,що в половиніXX ст.Париж став центром української еміграції.Тут створено ряд товариств і українських організацій.В місті діяла книгарня Кобзар,українська
школа.Виходили періодичні видання Тризуб,Соборна Україна,Україна, Українське Слово та інші.
З Парижем були повязані українські композитори,серед яких В.Грудина, Ф.Якименко, А. Вирста та інші. Ефективно працював поблизу Парижа в Сарселі
НТШ,яке видало10-томну Енциклопедію Українознавства під редакцією В.Кубійовича. З Парижем пов'язали своє життя багато українських мистців: А.Лосенко, М.Башкирцева,О. Мурашко, П.Левченко, М.Паращук, М.Бойчук,О. Архіпенко,С. Левицька, М.Андрієнко-Нечитайло,О. Грищенко, В.Хмелюк, С.
Зарицька,М.Кричевський,К. Мазур, П.Омельченко, М.Глущенко, В.Перебийніс,С.Робачок, С.Гординський,М. Мороз, Л.Гуцалюк та молодша група А.Сологуб, Т.Вирста та ін.Особливе місце серед паризьких художників посідає Омелян Мазурик. Щоб про це переконатися вистарчає прочитати прекрасну науково дослідницьку книгу"Українські мистці поза Батьківщиною"Івана Кейвана,Едмонтон-Монтреаль,1996 рік. Автор книги немало уваги приділяє також нашому ювілятові. З книги ми довідуємося,що О. Мазурик вже в 1971 р. почав влаштовувати свої виставки релігійного мистецтва,коли отримав першу нагороду,тоді почав виставляти свої твори у Греції в 1971-72 рр.,у паризьких ґалереях в1972-75рр.; його твори побували на виставках в Нью-Йорку,Бостоні,Бафало,Філадельфії,Торонто та інших містах.Він наче відсвіжує українську мистецьку атмосферу,яка тут панувала між двома світовими війнами. Це мало колосальне значення,тому що в цьому періоді українська наука і мистецтво переживали повний крах і занепад в окупаційному
режимі московсько-комуністичній імперії. Цю культурно-освітню діяльність могла лише підсилювати і розвивати українська діаспора.Саме в Парижі продовжували мистецєкі традиції Мирон Левицький,Яків Гніздовський,Любослав Гуцуляк та наш молодий талановитий ювілят-Мазурик. Він особливо розвиває у своїх мистецьких працях цю творчу динаміку і вносить колосальний вклад у скарбницю нашого мистецтва з світовими вимірами О.Мазурик.
Підсумовуючи сказане, хоч далеко не про все мистецтво можна сказати встатті. Його художня творчість домінує в дивовижнихкольорах, в гармонії співставлених втеплих і холоднихбарвах, це надзвичайна палітра і віртуозність майстра. У нього було біля 30персональних виставок в
Ню-Йорку,Детройті,Чікаґо,Клівеланді,Торонто,Монтреалі,Вінніпезі,Парижі, Римі,Мюнхені,Гамбурзі,Остенде,Києві, Львові та де інде з дуже позитивними
відгуками в пресі. Дуже високу оцінку мистецьким творам Мазурика дає Жорж Жіродон, Р.Врінат та інші. Мені надзвичайно приємно відмітити, що серед плеяди визначних мистців на чужині,достойно на високому рівні репрезентував українську культуру та її самобутність із українським лицем, серцем і душею наш земляк -Омелян Мазурик. Ось що пиеш визначний критик Моріс Тассар у 1973 р.про Мазурика: "Цей мистець українського походження чітко пов'язаний з експресіоністичною тенденцією багатьох малярів Середньої і Східної Європи першої половини ХХ ст. Його краєвиди і портрети зі зворушливими лініями й несамовитими кольорами, які зударяються між собою з напруженою силою, несуть в собі більше потуги, ніж чару." Словом,
малярська спадщина О.Мазурика збагатила світове та українське мистецтво.Його мистецька філософія,світосприйняття та талант здобули йому широку славу у світі. Його мистецькі твори прикрашають 9найкращих музеїв світу.Мазурик - це своєрідна окрема епоха в українському і світовому малярстві,синтеза духу,яка служить відродженню християнської моралі в новій мистецькій формі. Тому ім'я О.Мазурика завжди викликає нашу національну гордість і одночасно становить гордість українців Закерзоння.Можна з тугою назвати тих мистців, що відійшли від нас передчасно М.Вендзиловича,М. Кристопчука,в тому оргінальний художник М.Бідняк, скульптори- Д. Крвавич і Е.Мисько, які прославлювали Україну загальновідомими
мистецькими творами. Не так давно відійшли Є.Манишин, В.Безпалків, З.Кацало, Б.Романець, а в тому числі помер Омелян Мазурек 13листопада 2002 р.на 65 році свого трудолюбивого життя,залишивши в смуткові дружину Одарку, синів Святослава і Бояна та численних друзів і любителів його прикрасного й оргінального мистецтва. Твори Омеляна Мазурика немов та сонячна батерія, як джерело мистецької енергії-світла,до якої неустанно треба підключувати нашу свідомість.
Ярослав Стех
"Якби краса в усіх її образах хоча б на половину людства мала б свій
благодійний вплив, тоді ми б швидко наближалися до досконалості..."Тарас
Шевченко
Говорити про визначного художника Омеляна Мазурека, треба в першу чергу хотяй коротко пригадати його бібліографію.Одже Омелян народився 1937році, в селі Брижава,поблизу м. Бірчі,на межі Перемиського і Сяніцького повітів, в мальовничій околиці на батьківщині композитора українського славня о. М.Вербицького.Майже кожен член родини Мазуреків мав особливі здібності до мистецтва і здатний був творити гарні речі, що викликали велике
захоплення,подив серед глядачів.Його стрий,рідний брат батька,належить до передових різбярів в Польщі.
Відомо,як архітектура, різьба,музика і малярство- це універсальна мова й найкращий засіб спілкування навіть між далекими й відмінними від себе
народами, які інколи сповідують відмінні погляди на культуру.Мистецтво в цілому має цю неосяжну властивість і високу цінність, яка не лише розважає людські почуття, але збагачує їх і дає миле задоволення в житті людини. Цю тезу доглибно зрозумів і на ділі довів Омелян Мазурик. Він можна сказати,своїм мистецтвом не лише розважав і захоплював,але вдосконалював людину і наштовхував її до краси і самовдоволення,творив її своїм мистецтвом кращою.Всі ми досконало відчуваємо,як українські цінні різьби,малярство,вишивки прикрашають наші церкви,іконостаси,цікаві експонати прикрашають інституції і багаті доми. Вони так само, як наша крилата пісня збагачує і возвеличує нашу українську культуру.
Серед мальовничої природи,української мелодийної пісні і в суто українській атмосфері прийшов на світ і провів дитячі роки наш майбутній мистць.
Омелян,як сам стверджував,вже в початковій і середній школі виконував перші свої мистецькі твори, які привертали увагу його оточення. Він спонтанно творив і заглиблювався у свої твори,це була його стихія і внутрішній природний потяг до мистецтва.Закінчивши середню освіту Омелян рішив поступити на студії в Академію Мистецтв у Краков (АМК),яку він успішно закінчив в 1964році, пишучи маґістерську працю "Українське церковне мистецтво",тему праці опер на основі детальних студій українських церков на Лемківщині. Під впливом лемківських ікон, з котрими особисто займався у музею в місті Сяноці, він одночасно детально вивчав сакральне мистецтво на Київщині,Волині та Гуцульщині.Для поглиблення своїх студій,доповнював свої знання поїздками до Болгарії,Греції,Македонії та Сербії. Слід сказати, що впродовж століть до Кракова їхали здобувати вищу освіту на різних факультетах десятки молодих амбітних українців і деякі з них залишалися там згодом працювати викладачами в наукових закладах.
Краків дуже позитивно вписався в пам'яті української інтелегенції.Кракiвський Унiверситет закiнчив перший український дипломований
лiкар, доктор медицини іфiлософiї Ю.Дрогобич (1450-1494),пізнішому періоді працювали там Ф.Курлевич,Л.Лаврисевич, у міжвоєнний період ХХ ст. відомими та шанованими викладачами Ягеллонського університету були Б.Лепкий, В. Кубійович,Й. Панейко, у краківській Гірничій Академії - І.Фещенко-Чопівський.Зокрема у Краківській академії мистецтв зустрічаємо також українських педагогів І. Рубчака,А. Юркевича,В.Трибушного та ін. Після ІІ світової війни там працюють колишні українськістуденти КАМ міжвоєнного періоду- Л. Ґец, В.Савуляк та Є. Божик.На перехресті ХІХ- ХХ ст.в стінах Краківськоїакадемії навчалися понад 60 українських студентів. Серед них - добре відомі українські митці, творціокремих напрямків в українському мистецтві та окремих шкіл,зокрема М.Бойчук -школа монументалістів("бойчукістів") у Львові іКиєві, О.Новаківський -школа "новаківців" у Львові. Або ж це були митцітакого глибинного масштабу, як І. Труш та ін. Краківська академія мистецтв виховала знані постаті в українському
мистецтвознавстві 1920-30-х р.р.: Р. та М.Сельських,Л.Левицького,Р. Турина, С.Литвиненка -яскравих представників львівського мистецького середовища першої половини ХХ ст.; відомих галичан -Я.Лукавецького,М. Зорія, Д.-Л. Іванцева.Серед випускників КАМ цього періоду були і митці української еміграції Б.Стебельський- його дружина Арядна,Д.Горняткевич,С. Борачок, Г.Крук, В.Перебийніс, Н.Кисілевський,М. Кміт,В.Хмелюк та інші. Серед цієї славної плеяди мистців в Кракові здобив мистецьку освіту і наш ювілшт -Омелян Мазурик. Автор статті мав змогу ближче пізнати Омеляна через його рідного брата Миколу Мазурика, який разом зі мною студіював під кінець 50-х рр. у Київському університеті ім. Т.Шевченка, де Микола проявив себе свідомим українським патріотом.При тому варто згадати, що після повернення в Польщу Микола працював у вищих навчальних закладах Варшави,Вроцлава і Жешова.Під час перебування у Вроцлаві в60-х рр. Микола звернувся з вимогою до Воєводського суду у Вроцлаві реабілітувати жертви акції Вісла та вояків УПА.
Через це зазнав жахливих репресій зі сторони польських спецслужб безпеки.Численні допити і переслухання,а на них перепроваджувані тортури довели
молодого вченого до психічної недуги, і в результаті він опинився в закритій лікарні для психічно хворих під Варшавою.Подібна доля спіткала інших наших
друзів. Ці самі польські органи безпеки знищили Івана Тимчину на Ольштинщині і допомогли вкоротити життя Богданові Ґілю. На початку 60-х років, живучи в Перемишлі,Омелян та Микола були моїми частими гістьми. Ми разом їздили майже по цілому Закерзонню,спільно болісно переживали цілеспрямоване знищення слідів української присутности на цій землі після акції "Вісла". Омелян Мазурик в 1967 р. виїхав з Польщі до Парижа, де продовжував своє навчання в паризькій Академії Мистецтв.Пережив там всі складні проблеми для емігрантів,подолав труднощі і почав творити свої оригінальні мистецькі картини.Спочатку це були творчі пошуки, які переродилися в недовзі у знаменитий і неповторний стиль. Серед молодої
генерації мистців О.Мазурик,Андрій Сологуб почали вирізнюватися технікою,хотяй у кожного з них був інший жанр,стиль і праці їхні виявляли своє індивідуальне обличчя.Мазурик вдало поєднував у своїх творах мистецтво Візантії в українській інтерпретації з модерними малярськими напрямками.
Мазурик наполегливо працював над творами до першої персональної виставки в"Салоні осені", що відбулася1970-го року. Його спеціальністю був
іконопис в гарних і кольорових варвах.Відхилившись від традиційного малювання ікон, він написав ікони власного стилю, яким надав нові мистецькі
вартості,збагаченими новою формою і кольористикою.Велике признання мистець собі здобув тим, що в нових умовах життя у Франції, він фарбою зумів передати на полотні свої власні художні проєкти з такою силою із такою космічною величністю,що у світовому мистецтві викликав приголомшуючі враження.Його картини насичені глибокою духовністю та філософською думкою і тому він перевищив декотрих мистців не лише свого покоління. Виразний експресіонізм Мазурика, це його обличчя та іноваторство в іконографії.Без перебільшення,маляра можна назвати нео-візантиністом з візією модерніста.Два роки пізніше після приїзду до Парижу тут мистець виконав розписи та цикл ікон для нового іконостасу катедри св.Володимира на бульварі Сен-Жермен.Усі ці ікони створені в сучасній манері, а наступні,яких впродовж творчого життя намалював велике число,наповнені індивідуалізмом та народністю.
Мазурика слід вважати народним художником,бо, не лише його батько Михайло, але і його стрийко Микола, були народними майстрами-перший
іконописець,другий відомий різьбяр.Аналізуючи іконописні праці Омеляна,ця народність лишила помітні сліди в його творах, які нам нагадують народні ікони створені на склі різними сільськими майстрами у різних частинах України. Такі ікони нашого майстра,присвячені патронам та іншим святим,як"Архистратиг Михаїл",Святий Миколай", "Святий Алімпій", "Святий Володимир", "Святий Петро", ''Свята Ольга" та інші. За власним проєктом він намалював безліч інших ікон, а саме: "Благовіщення", "Святя Трійця", "Розп'яття", "Мати Божа", "Умиління", "Покрова", "Свята Параскевія", "Святий Юрій", "Воскресіння", "Пророк Ілля", "Пасха Господня", "Лемківська церква", "Лемківська церква з похиленими хрестами", "Церква в Репеді", "Зима в Карпатах", "Три хати на Лемківщині"тощо. Вражає глядача мистецько виконаний і оргінально зображений іконостас в українській катедрі св.Володимира в Парижі.
Іконостас собору він написав у 1971р.Варто пригадати надзвичайно цікаву історію самогомісця,де знаходиться собор святого Володимира,який фактично повстав на фасаді історичних пам'яток.Історія його починається з ХІІІ ст., а щойно у 1937 році було засновано греко-католицьку місію, якій у 1943році було надано церкву на бульварі Сен-Жермен. А 9травня1943 року церква була освячена римо-католицьким архієпископом Парижа на честь святого Володимира Великого. З 1954році у Франціїпокликано до життяординаріат для католиків східних обрядів, який включав і українських греко-католиків.У1960 році Папа Римський Іван XXIII, за сприянням апостольського візитатора для українців Західної Європи архієпископа Івана Бучка,створив Апостольський екзархат для українців у Франції і призначив першого екзарха єпископа Володимира Маланчука з осідком у Парижі. Храм святого Володимира
Великого в Парижі проголошено катедральним собором екзархату.Пізніше, у 1983році,екзархом став єпископ Михайло Гринчишин. Під сучасну пору парохом собору є о.Михайло Романюк, в храмі діє катедральний хор,іконописна і катехитична школи, а також українська суботня школа, працюють Сестри Служебниці.
У 1969 році біля церкви облаштували сквер імені Тараса Шевченка, а у 1978році тут було встановлено його бюст роботи Михайла Лисенка та на стіні
собору знаходиться пропам'ятна дошка отаманові С. Петлюрі,який загинув1926 р. від кулі московсїкого аґента. На тлі цього матерялу,варто коротко пригадати також історічні взаємини Франції з Україною, які мають неабияке значення в житті обох наших народів. За князів Володимира Великого (979-1015), а зокрема Ярослава Мудрого (1019-1054)наша тодішня держава дійшла до великої могутности,слави і високого розвитку освіти і стала одним з політично-культурних центрів Європи. Це була одна з найпрестижніших європейських держав. Про неї чужинці висловлювалися з шаною.Всі наймогутніші королі намагалась жити з давньою Україною у дружбі: одинсин князя Ярослава Мудрого мав дружину з Німеччини,другий грецьку царівну, одна донька вийшла заміж за норвезького князя, а друга, Анна за французького короля Генріха.Таким чином Анна Ярославна дружина короля Генріха,мешкала в
Парижі і брала активну участь в державних справах Франції. Зрозуміло,що вона заклала добрий фундамент для дружби двох народів. В XV-XVII ст.українці студіювали в Сорбонні, Льоні,були студентами інших учбових закладів. В Парижі жив гетьман Г. Орлик та інші прихильники Мазепи, жив
і здобував освіту відомий маляр А. Лосенко(1760-65). В другій половині ХVIII ст. в Парижі проживав ряд українських діячів. Серед них: М.Башкирцева,Ф. Вовк, деякий час перебували М.Драгоманів,М. Грушевський,однак серед багатьох на увагу заслуговує побут в Парижі Марка Вовчка (1834-1907),дружини члена Кирило-Мефодіївського братства Опанаса Марковича. Її знамените оповідання Маруся,в якому описувались часи гетьмана Дорошенка і героїзм молоденької Марусі,котра віддала своє життя за Україну, вивчала молодь Франції у школі. Після програних визвольних змагань в 20-х рр. ХХ ст. в Париж прибула численна політична українська еміграція: В.Прокопович,І. Косенко, М.Шумицький, М.Копистянський,О. Удовиченко та інші.Треба відзначити,що в половиніXX ст.Париж став центром української еміграції.Тут створено ряд товариств і українських організацій.В місті діяла книгарня Кобзар,українська
школа.Виходили періодичні видання Тризуб,Соборна Україна,Україна, Українське Слово та інші.
З Парижем були повязані українські композитори,серед яких В.Грудина, Ф.Якименко, А. Вирста та інші. Ефективно працював поблизу Парижа в Сарселі
НТШ,яке видало10-томну Енциклопедію Українознавства під редакцією В.Кубійовича. З Парижем пов'язали своє життя багато українських мистців: А.Лосенко, М.Башкирцева,О. Мурашко, П.Левченко, М.Паращук, М.Бойчук,О. Архіпенко,С. Левицька, М.Андрієнко-Нечитайло,О. Грищенко, В.Хмелюк, С.
Зарицька,М.Кричевський,К. Мазур, П.Омельченко, М.Глущенко, В.Перебийніс,С.Робачок, С.Гординський,М. Мороз, Л.Гуцалюк та молодша група А.Сологуб, Т.Вирста та ін.Особливе місце серед паризьких художників посідає Омелян Мазурик. Щоб про це переконатися вистарчає прочитати прекрасну науково дослідницьку книгу"Українські мистці поза Батьківщиною"Івана Кейвана,Едмонтон-Монтреаль,1996 рік. Автор книги немало уваги приділяє також нашому ювілятові. З книги ми довідуємося,що О. Мазурик вже в 1971 р. почав влаштовувати свої виставки релігійного мистецтва,коли отримав першу нагороду,тоді почав виставляти свої твори у Греції в 1971-72 рр.,у паризьких ґалереях в1972-75рр.; його твори побували на виставках в Нью-Йорку,Бостоні,Бафало,Філадельфії,Торонто та інших містах.Він наче відсвіжує українську мистецьку атмосферу,яка тут панувала між двома світовими війнами. Це мало колосальне значення,тому що в цьому періоді українська наука і мистецтво переживали повний крах і занепад в окупаційному
режимі московсько-комуністичній імперії. Цю культурно-освітню діяльність могла лише підсилювати і розвивати українська діаспора.Саме в Парижі продовжували мистецєкі традиції Мирон Левицький,Яків Гніздовський,Любослав Гуцуляк та наш молодий талановитий ювілят-Мазурик. Він особливо розвиває у своїх мистецьких працях цю творчу динаміку і вносить колосальний вклад у скарбницю нашого мистецтва з світовими вимірами О.Мазурик.
Підсумовуючи сказане, хоч далеко не про все мистецтво можна сказати встатті. Його художня творчість домінує в дивовижнихкольорах, в гармонії співставлених втеплих і холоднихбарвах, це надзвичайна палітра і віртуозність майстра. У нього було біля 30персональних виставок в
Ню-Йорку,Детройті,Чікаґо,Клівеланді,Торонто,Монтреалі,Вінніпезі,Парижі, Римі,Мюнхені,Гамбурзі,Остенде,Києві, Львові та де інде з дуже позитивними
відгуками в пресі. Дуже високу оцінку мистецьким творам Мазурика дає Жорж Жіродон, Р.Врінат та інші. Мені надзвичайно приємно відмітити, що серед плеяди визначних мистців на чужині,достойно на високому рівні репрезентував українську культуру та її самобутність із українським лицем, серцем і душею наш земляк -Омелян Мазурик. Ось що пиеш визначний критик Моріс Тассар у 1973 р.про Мазурика: "Цей мистець українського походження чітко пов'язаний з експресіоністичною тенденцією багатьох малярів Середньої і Східної Європи першої половини ХХ ст. Його краєвиди і портрети зі зворушливими лініями й несамовитими кольорами, які зударяються між собою з напруженою силою, несуть в собі більше потуги, ніж чару." Словом,
малярська спадщина О.Мазурика збагатила світове та українське мистецтво.Його мистецька філософія,світосприйняття та талант здобули йому широку славу у світі. Його мистецькі твори прикрашають 9найкращих музеїв світу.Мазурик - це своєрідна окрема епоха в українському і світовому малярстві,синтеза духу,яка служить відродженню християнської моралі в новій мистецькій формі. Тому ім'я О.Мазурика завжди викликає нашу національну гордість і одночасно становить гордість українців Закерзоння.Можна з тугою назвати тих мистців, що відійшли від нас передчасно М.Вендзиловича,М. Кристопчука,в тому оргінальний художник М.Бідняк, скульптори- Д. Крвавич і Е.Мисько, які прославлювали Україну загальновідомими
мистецькими творами. Не так давно відійшли Є.Манишин, В.Безпалків, З.Кацало, Б.Романець, а в тому числі помер Омелян Мазурек 13листопада 2002 р.на 65 році свого трудолюбивого життя,залишивши в смуткові дружину Одарку, синів Святослава і Бояна та численних друзів і любителів його прикрасного й оргінального мистецтва. Твори Омеляна Мазурика немов та сонячна батерія, як джерело мистецької енергії-світла,до якої неустанно треба підключувати нашу свідомість.
Ярослав Стех