Саліна і сьогодення в Україні
Над сучасною землею Саліни літають небесні птиці і славлять Бога своїм співом, пахощі з квітів розносяться свій аромат, а дерева обдаровують своїми плодами мешканців, благородні дощі відсвіжують землю, а далекі небесні зорі осяюють нічну тьму, своїм дивним сяйвом. І все те дуже різне природне земське багатство не знає того, що трапилось пережити на цій щедрій нашій землі в не так далекому минулому. Переставляючи на полиці книжки у своїй домашній бібліотеці, мені попала книжка Йосипа Лося та інших співавторів “Саліна”, що
вийшла друком 1995 р. у Львові, і цю книжку мені надіслав з Києва академік Ярослав Дзира. Якось скоріше з такою увагою, як тепер, я не заглиблився у її зміст. Книжка простояла поверх десять років і аж тепер вона зробила на мене приголомшуюче враження. А шкода, бо про таку книжку неустанно і систиматично треба пригадувати, вона відзеркалює цю найжахливіший кривавий злочин, який мав місце 25 червня 1941 року в Саліні і який в іншій формі може повторитися на нашій землі. Саме цього дня фашисти з під знаку серпа і молота гнали з
Перемишля, Сянока й Нижанкович в сторону Добромиля довжезні великі колони людей, серед яких переважали діти з сиротинців і попросту налапані діти на т. зв. облавах, або діти і молодики арештованих батьків. Звичайно найбільше в колонах було в’язнів з перемиської, саноцької та добромильської тюрми та інших тюрем Галичини. На підпитку озброєні конвої підганяли проваджені колони “бестрей, бестрей...” підганяючим говорили, що йдуть вони на работу до шахт в Саліну. Всім це дивно видавалося, бо за описами в книжці, гнали під
штиками т. зв. “визволителі” полонених з різних околиць та довозили навіть на вантажівках і всіх уставляли в колони під охороною по зуби озброєних совєтських вояків вже над самісінькими ямами в шахтах.
Над тими шахтами тому 66-ть років назад, розігрався страхітливий злочин від якого людина костеніє і в неї кров холоне в жилах. ЇЇ не можливо читати як писав Виниченко, без брому. Діти і дорослі вчинили неімовірний зойк, лямент і крик, перед тим як біля них московські кати почали обставляти кулимети. Немає в людській мові, слів і відповідних висловів, щоби ними можна було докладно передати всі ті види і роди жахливих мук, страхіття, які переживали діти разом із дорослими в останніх хвилинах свого земського життя. Ще перед
еґзекуцією фашисти ставляли свої жертви як найближще шахтарських ям над проваллям. При тому до завсім невинних і безборонних людей вони уживали російськомовної наїзаїдливішої і найогиднішої лайки. Народовбивство відбувалося під видом – ліквідації ворогів народу в ім’я світового пролетаріяту і світлого майбутнього. Росіяни як народ і комуністи як їхня система тоді, виявили свій найогидніший садизм у знущанні до всіх безборонних, які стояли перед своєю неминучою смертю над ямами. Згуркотіли скоростріли і хто впав
мертвим, а хто живим впав у провалля ями, інші з переляку живі і поранені падали перед ямами і їх кати добивали дрючками, колами, тим що мали у руках і пхали в соляні ями шахт. В коротці ці ями вщерть заповнилися людськими тілами, які ворушилися у тому спільному гробі, разом повертх 3800 невинних в нічому осіб. З цієї трагієної масакри із цих людських страждань наших братів і сестер мажна було б скласти кошмарний, найчорніших кінофільм, про те до чого здатна була російсько-комуністична імперія. Кожна чесна людина костеніє, юеред
тими ганебними і карогідними злочинними вчинками.
Про вбивства опричників НКВД влітку 1941 р. м. ін. писали “Українські щоденні вісті “ у Львові, та були статті у газеті “Краківські вісті”, навіть американська газета “Нью Йорк Пост” від 7 липня 1941 р. і “Нью Йорк Гералд Трибюн” та ряд інших. Злочинці з НКВД лише з Перемиської Епархії замордували 22 греко-католицьких священиків, - дивись “Краківські Вості” ч.241, 1941 рок. Зрештої Росія себе заплямила і в іншому історичному періоді. Прочитавши уважно цю книжку, я прийшов до висновку, якими критеріями керуються сучасні прихильники
бувшої комуністично-московської імперії, які хочуть зупинити історичні процеси сьогодення і повернути нас до 66-річної давности, тобто до доби, коли т.зв. “визволителі” принесли на нашу землю, на своїх штиках, пекельні муки нашому народові. Як засвідчують документи, в тому і документи НКВС УРСР, до вересня 1940 р. з регіонів тільки Галичини до червня 1941 р. було арештованих українських активістів поверх 14 тис. осіб.
А протягом існування комуністично-московської імперії понад 50 мільйонів, ця система забрала людських життів. На місця де жили українці заселювано не українцями нашу землі і в деяких околицях ці населенці і в наш час створюють великі проблеми в державі.
Проти тиранії і ґеноциду українського народу, в обороні національних справ в різних періодах українці боролися в різній формі. Нема кутка на нашій землі, де б не пролили своєї благородної крови наші національні герої. Московська імперія позбавила життя серед тих мільйонів, багато пьоетів, мистців, мислителів, бойовиків, які прагнули волі. Проти цього тероризму виступила з 1942 р. ОУН-УПА, яка боролася майже до 1960 р. на терені України, але встоятись і осягнути мету українському підпіллю не вдалося з переважаючими силами
ворогів,- нациської німечини, кровожерної Росії та шовіністично настроєної Польщі. Час минав і після тих страхіть, яка велика радість повернула в серця народу, коли 24 серпня 1991 р. проголошено незалежність України, здавалося що цей Акт і всенародне референдум створює цілковиту волю народові України і катам в нашій землі доведеться відповідати за свої скоєні злочини перед всенародними трибуналами. На жаль до влади дірвалися такі сили, які не дозволили на повне відродження незалежної України. Українська держава стала за
назвою, а за своєю ситтю далеко її до вільної інаціонально незалежної держави.
Який парадокс, дальше ворогів нашого народу називається героями, а справжних герої УПА вважається за зрадників. Ніхто навіть не наважується, щоб народовбивців притягати до кримінальної відповідальности. Ніхто не наважується притягати до відповідальносту тих, хто уярмлював нашу мову, культуру, хто руйнував наші святині і забороняв вірним молитися. Отже не може бути повної волі, коли злочинна КПУ, засідає в українському парламенті і провадить легально антиукраїнську діяльність. Парламент настільки духовно слабкий, що
навіть не спроможний примусити парламентарів, щоб виступали на державній мові. Ніхто неспроможний встати і різко піддати критиці зневажування рідної мови, зганьблювання почутів національної гордості в минулому, коли ж ця практика на яву і в наш час. Наші воїни УПА не визнані на державному рівні, хотяй вони не присягали катанм, ані Гітлєру, ані Сталіну, а своєї присягою і кров’ю засвідчили вірність Україні.
Пролунав Акт державної незалежності, а за тим Актом сколихнула не лише Україною, але цілим ґліобом Помаранчева революція на переломі 2004 і 2005 роках. Ця революція на початку ХХІ ст. стала загальносвітовою гордістю. В якій народ України мужньо на ділі довів, що вміє об’єднатися і одним громом виступити в інтересах нації. На жаль, забракло цієї мужности, високо морального і патріотичного духу та розуму тим, які стали в результаті цієї революції на чолі суверенної України. Не вміли росправитись з відвертими ворогами і оздоровити
хвору частину суспільства, яка захворіла вірусом минулої епохи. Погляньмо, як “комуняки” в минулому вміли з одного німецького народу створити дві німеччині відділені стіною смерті від себе. Як за цією схемою поділено Корею на два притилежні табори. Як не лише підчас Помаранчевої революції в Україні, але і в наші дні “комуняки” намагаються страхати і розділити на Західну і Східму Україні, на російськомовних і українськомовних українців і ми з того не робимо належних правових висновків. На нашій землі дальше стоять
зображення Леніну, який задавив молоду українську державу і починаються зроджуватися пам’ятники нашим справжним героям України, - Шухевичу, Бандері та іншим визначним діячам, якже це двовладдя з собою погодити. Тут вже не історична доба, а брак ріушучости і брак консеквенції і зроджується питання куди ми зміряємо? Як цей знову таки поділ погодити, коли заїжджаєте до Криму, там символіка російська панує і окремі антиукраїнські організації, ведуть явну антидержавну внутрі політику. В символічниній труні з написом на ній
УКРАЇНА, несуть на посміховисько на цвинтар. Це вже не демократія, а недолуга розуму правоохоронних органів незалежної України, які не здатні захистити честі корінного народу.
Не треба забувати, що фашизм не починається з Бабиного Яру і не вичерпується на Саліні. Фашизнм починається з неповаги до людини, до держави і її законів, а кінчається знищенням людини, знищенням народів, але не обов’язково тільки такими знищеннями, як у Бабиному Ярі, Биківні, Винниці, Катиню чи Саліні. Фашизм постановляє стерти із землі і понівечити людську гідність, а передовсім щоб покривджена людина не знала справжнього ката, не розуміла своїх ані минулих кривд, ані майбутніх перспектив. Багато є дорадників, які
натякують, щоб ми забули своє минуле рабство і злочини, навіть і не хочуть дуже згадувати вже про акцію “Вісла” і про злочини на цілому Закерзонню, а радять задовільнятися тим що маємо. Болючих ран не гоять, а лише намагається щоб ці рани самі присохли. Що гірше нас намовляють, щоб забути також про тих, хто творив зло, а тепер скинувши вовчу шкуру, штучно позорує друга покривдженого народу. Дорогі Друзі, сповнім свій обов’язок перед мертвими, перед живими та ненародженими. Сучасне людиноненависництво, поширюване
“комуняками” і “шовіністами” типу Симоненков, Вітренків, Лужковими з Москви та навіть іґнорантом і циніком Азаровим і почастині деякими членами Партії Регіонів, які явно діють проти українського народу і проти його державного суверенітету. Підгрівають вони діяльність російських шовіністичних організації, які на жаль легально зареєстровані в Україні і які провадять деверсійну роботу. В остатніх днях вони на горі Говерля вщент знищили українську символіку, а в її місце замістили російську з допискою кінець незалежної
України. Одже повинен конче відбутися 2-гий міжнародний Нюрберський процес, який би дав правову оцінку тим всім злочинним подіям, які були вчинені на нашій землі і які ворожі сили продовжують чинити. Ми добре знаємо, що для наших противників потрібний німий раб – боязливий, виконавець всіх тих наказів, які не йдуть в напрямі зміцнення нашої державної політики, а на її послаблення. Багатьом з них не подобається, що Україна йде в напрямку до Европи, хоче забеспечити свій суверенітет членством в НАТО, а така політика не
відповідає тим, які хочуть мати широку імперію. Ми тяжко засвоювали криваві уроки, а отримуємо все нові і нові побиття. Як сказав Патріярх Йосиф Сліпий: “Український народе, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим, підлещування і пониження, бо на встид і сором не бракує їх нині в наших національних і церковних провідних кругах. Народе, піднеси свою голову, випростуй свої руки...” Ці слова Патріярха для нас всіх повинні становити життєвий доровказ. Не забуваймо, що ідея
самостійної України, є такою святою і величною, як любов до самого Милосердного Господа. З цілого серця вітаємі і бажаюмо новому урядові України щедрих Господніх ласк, міцного здоров’я, злагоди, мудрости і патріотичного оптимізму в поконуванню найбільш благородних діл для добра українського народу. Нехах ця стаття буде символічною китецею квітів на Салінську погили страченим.
вийшла друком 1995 р. у Львові, і цю книжку мені надіслав з Києва академік Ярослав Дзира. Якось скоріше з такою увагою, як тепер, я не заглиблився у її зміст. Книжка простояла поверх десять років і аж тепер вона зробила на мене приголомшуюче враження. А шкода, бо про таку книжку неустанно і систиматично треба пригадувати, вона відзеркалює цю найжахливіший кривавий злочин, який мав місце 25 червня 1941 року в Саліні і який в іншій формі може повторитися на нашій землі. Саме цього дня фашисти з під знаку серпа і молота гнали з
Перемишля, Сянока й Нижанкович в сторону Добромиля довжезні великі колони людей, серед яких переважали діти з сиротинців і попросту налапані діти на т. зв. облавах, або діти і молодики арештованих батьків. Звичайно найбільше в колонах було в’язнів з перемиської, саноцької та добромильської тюрми та інших тюрем Галичини. На підпитку озброєні конвої підганяли проваджені колони “бестрей, бестрей...” підганяючим говорили, що йдуть вони на работу до шахт в Саліну. Всім це дивно видавалося, бо за описами в книжці, гнали під
штиками т. зв. “визволителі” полонених з різних околиць та довозили навіть на вантажівках і всіх уставляли в колони під охороною по зуби озброєних совєтських вояків вже над самісінькими ямами в шахтах.
Над тими шахтами тому 66-ть років назад, розігрався страхітливий злочин від якого людина костеніє і в неї кров холоне в жилах. ЇЇ не можливо читати як писав Виниченко, без брому. Діти і дорослі вчинили неімовірний зойк, лямент і крик, перед тим як біля них московські кати почали обставляти кулимети. Немає в людській мові, слів і відповідних висловів, щоби ними можна було докладно передати всі ті види і роди жахливих мук, страхіття, які переживали діти разом із дорослими в останніх хвилинах свого земського життя. Ще перед
еґзекуцією фашисти ставляли свої жертви як найближще шахтарських ям над проваллям. При тому до завсім невинних і безборонних людей вони уживали російськомовної наїзаїдливішої і найогиднішої лайки. Народовбивство відбувалося під видом – ліквідації ворогів народу в ім’я світового пролетаріяту і світлого майбутнього. Росіяни як народ і комуністи як їхня система тоді, виявили свій найогидніший садизм у знущанні до всіх безборонних, які стояли перед своєю неминучою смертю над ямами. Згуркотіли скоростріли і хто впав
мертвим, а хто живим впав у провалля ями, інші з переляку живі і поранені падали перед ямами і їх кати добивали дрючками, колами, тим що мали у руках і пхали в соляні ями шахт. В коротці ці ями вщерть заповнилися людськими тілами, які ворушилися у тому спільному гробі, разом повертх 3800 невинних в нічому осіб. З цієї трагієної масакри із цих людських страждань наших братів і сестер мажна було б скласти кошмарний, найчорніших кінофільм, про те до чого здатна була російсько-комуністична імперія. Кожна чесна людина костеніє, юеред
тими ганебними і карогідними злочинними вчинками.
Про вбивства опричників НКВД влітку 1941 р. м. ін. писали “Українські щоденні вісті “ у Львові, та були статті у газеті “Краківські вісті”, навіть американська газета “Нью Йорк Пост” від 7 липня 1941 р. і “Нью Йорк Гералд Трибюн” та ряд інших. Злочинці з НКВД лише з Перемиської Епархії замордували 22 греко-католицьких священиків, - дивись “Краківські Вості” ч.241, 1941 рок. Зрештої Росія себе заплямила і в іншому історичному періоді. Прочитавши уважно цю книжку, я прийшов до висновку, якими критеріями керуються сучасні прихильники
бувшої комуністично-московської імперії, які хочуть зупинити історичні процеси сьогодення і повернути нас до 66-річної давности, тобто до доби, коли т.зв. “визволителі” принесли на нашу землю, на своїх штиках, пекельні муки нашому народові. Як засвідчують документи, в тому і документи НКВС УРСР, до вересня 1940 р. з регіонів тільки Галичини до червня 1941 р. було арештованих українських активістів поверх 14 тис. осіб.
А протягом існування комуністично-московської імперії понад 50 мільйонів, ця система забрала людських життів. На місця де жили українці заселювано не українцями нашу землі і в деяких околицях ці населенці і в наш час створюють великі проблеми в державі.
Проти тиранії і ґеноциду українського народу, в обороні національних справ в різних періодах українці боролися в різній формі. Нема кутка на нашій землі, де б не пролили своєї благородної крови наші національні герої. Московська імперія позбавила життя серед тих мільйонів, багато пьоетів, мистців, мислителів, бойовиків, які прагнули волі. Проти цього тероризму виступила з 1942 р. ОУН-УПА, яка боролася майже до 1960 р. на терені України, але встоятись і осягнути мету українському підпіллю не вдалося з переважаючими силами
ворогів,- нациської німечини, кровожерної Росії та шовіністично настроєної Польщі. Час минав і після тих страхіть, яка велика радість повернула в серця народу, коли 24 серпня 1991 р. проголошено незалежність України, здавалося що цей Акт і всенародне референдум створює цілковиту волю народові України і катам в нашій землі доведеться відповідати за свої скоєні злочини перед всенародними трибуналами. На жаль до влади дірвалися такі сили, які не дозволили на повне відродження незалежної України. Українська держава стала за
назвою, а за своєю ситтю далеко її до вільної інаціонально незалежної держави.
Який парадокс, дальше ворогів нашого народу називається героями, а справжних герої УПА вважається за зрадників. Ніхто навіть не наважується, щоб народовбивців притягати до кримінальної відповідальности. Ніхто не наважується притягати до відповідальносту тих, хто уярмлював нашу мову, культуру, хто руйнував наші святині і забороняв вірним молитися. Отже не може бути повної волі, коли злочинна КПУ, засідає в українському парламенті і провадить легально антиукраїнську діяльність. Парламент настільки духовно слабкий, що
навіть не спроможний примусити парламентарів, щоб виступали на державній мові. Ніхто неспроможний встати і різко піддати критиці зневажування рідної мови, зганьблювання почутів національної гордості в минулому, коли ж ця практика на яву і в наш час. Наші воїни УПА не визнані на державному рівні, хотяй вони не присягали катанм, ані Гітлєру, ані Сталіну, а своєї присягою і кров’ю засвідчили вірність Україні.
Пролунав Акт державної незалежності, а за тим Актом сколихнула не лише Україною, але цілим ґліобом Помаранчева революція на переломі 2004 і 2005 роках. Ця революція на початку ХХІ ст. стала загальносвітовою гордістю. В якій народ України мужньо на ділі довів, що вміє об’єднатися і одним громом виступити в інтересах нації. На жаль, забракло цієї мужности, високо морального і патріотичного духу та розуму тим, які стали в результаті цієї революції на чолі суверенної України. Не вміли росправитись з відвертими ворогами і оздоровити
хвору частину суспільства, яка захворіла вірусом минулої епохи. Погляньмо, як “комуняки” в минулому вміли з одного німецького народу створити дві німеччині відділені стіною смерті від себе. Як за цією схемою поділено Корею на два притилежні табори. Як не лише підчас Помаранчевої революції в Україні, але і в наші дні “комуняки” намагаються страхати і розділити на Західну і Східму Україні, на російськомовних і українськомовних українців і ми з того не робимо належних правових висновків. На нашій землі дальше стоять
зображення Леніну, який задавив молоду українську державу і починаються зроджуватися пам’ятники нашим справжним героям України, - Шухевичу, Бандері та іншим визначним діячам, якже це двовладдя з собою погодити. Тут вже не історична доба, а брак ріушучости і брак консеквенції і зроджується питання куди ми зміряємо? Як цей знову таки поділ погодити, коли заїжджаєте до Криму, там символіка російська панує і окремі антиукраїнські організації, ведуть явну антидержавну внутрі політику. В символічниній труні з написом на ній
УКРАЇНА, несуть на посміховисько на цвинтар. Це вже не демократія, а недолуга розуму правоохоронних органів незалежної України, які не здатні захистити честі корінного народу.
Не треба забувати, що фашизм не починається з Бабиного Яру і не вичерпується на Саліні. Фашизнм починається з неповаги до людини, до держави і її законів, а кінчається знищенням людини, знищенням народів, але не обов’язково тільки такими знищеннями, як у Бабиному Ярі, Биківні, Винниці, Катиню чи Саліні. Фашизм постановляє стерти із землі і понівечити людську гідність, а передовсім щоб покривджена людина не знала справжнього ката, не розуміла своїх ані минулих кривд, ані майбутніх перспектив. Багато є дорадників, які
натякують, щоб ми забули своє минуле рабство і злочини, навіть і не хочуть дуже згадувати вже про акцію “Вісла” і про злочини на цілому Закерзонню, а радять задовільнятися тим що маємо. Болючих ран не гоять, а лише намагається щоб ці рани самі присохли. Що гірше нас намовляють, щоб забути також про тих, хто творив зло, а тепер скинувши вовчу шкуру, штучно позорує друга покривдженого народу. Дорогі Друзі, сповнім свій обов’язок перед мертвими, перед живими та ненародженими. Сучасне людиноненависництво, поширюване
“комуняками” і “шовіністами” типу Симоненков, Вітренків, Лужковими з Москви та навіть іґнорантом і циніком Азаровим і почастині деякими членами Партії Регіонів, які явно діють проти українського народу і проти його державного суверенітету. Підгрівають вони діяльність російських шовіністичних організації, які на жаль легально зареєстровані в Україні і які провадять деверсійну роботу. В остатніх днях вони на горі Говерля вщент знищили українську символіку, а в її місце замістили російську з допискою кінець незалежної
України. Одже повинен конче відбутися 2-гий міжнародний Нюрберський процес, який би дав правову оцінку тим всім злочинним подіям, які були вчинені на нашій землі і які ворожі сили продовжують чинити. Ми добре знаємо, що для наших противників потрібний німий раб – боязливий, виконавець всіх тих наказів, які не йдуть в напрямі зміцнення нашої державної політики, а на її послаблення. Багатьом з них не подобається, що Україна йде в напрямку до Европи, хоче забеспечити свій суверенітет членством в НАТО, а така політика не
відповідає тим, які хочуть мати широку імперію. Ми тяжко засвоювали криваві уроки, а отримуємо все нові і нові побиття. Як сказав Патріярх Йосиф Сліпий: “Український народе, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим, підлещування і пониження, бо на встид і сором не бракує їх нині в наших національних і церковних провідних кругах. Народе, піднеси свою голову, випростуй свої руки...” Ці слова Патріярха для нас всіх повинні становити життєвий доровказ. Не забуваймо, що ідея
самостійної України, є такою святою і величною, як любов до самого Милосердного Господа. З цілого серця вітаємі і бажаюмо новому урядові України щедрих Господніх ласк, міцного здоров’я, злагоди, мудрости і патріотичного оптимізму в поконуванню найбільш благородних діл для добра українського народу. Нехах ця стаття буде символічною китецею квітів на Салінську погили страченим.