«Коли не зможу нічим любій
вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні
в чому їй не шкодити.» (Григорій Сковорода)
Народився 22
листопада (3 грудня)
1722 р.,
у сотенному містечку Чорнухи, Лубенський полкна Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Помер 29 жовтня (9 листопада)
1794 р.,
в с. Іванівка на
Харківщині.
Увійшов в українську історію, як визначний
просвітитель-гуманіст, дослідник-аналітик, філософ, поет й
педагог. Цікавитися життям і
пізнавати творчість Григорія Сковороди, це надзвичайно корисна і приємна
справа, тому що ця оргінальна, а при тому глибоко виховно-педагогічна постать
так своїм життям, як і своїми творами та музичним репертуаром,
мала і має колосальний позитивний виховний вплив на людську
особовість. В тому і ця унікальність Григорія, як твердять численні його
дослідники. Сковорода з дитячих років любив надзвичайно природу, любувався
лісами, парками. Захоплювався співом птахів і приділяв велику увагу всяким
звірятам. Дуже в молоденькому віці, часто сам мандрува лісами, полями й
парками, щось роздумував, а передовсім любувався й захоплювався красою природи.
Любив не лише з великою увагою прислуховуватись до співу птахів. але
із докладністю ці пташині голоси бездоганно він вмів наслідувати.
Крім того Григорій мав прекрасний музичний слух і гарно виконував пісні і грав
на різних інструментах. В ранньому віці він виконав сопілку, часто сідав в
тишині навіть на цвинтарі й вигравав найрізніші чарівні мелодії,
аж серце радувалося. Не лише відомі мелодії, але він сам компонував і складав
мелодійні чарівні звуки в ритми, за допомогою яких доказував, як його душа і
серце вміє відчувати радощі й ніжно їх мелодією передавати в ефір.
Тима мелодіями молоденький Грицько, кажучи словами П. Куліша, не лише
збагачував себе радістю, возвеличував красу своєї землі, але він надавав
початок нашого націоналїного воскресіння. Після здобуття початкової освіти в
сільській школі, з 1734 року по 1753 рік навчався з перервами у
Києво-Могилянській академії, але навіть будучи студентом Сковорода любив
перебувати на лоні природи з книжкою і сопілкою в руках. Багата на тодішні часи
Могилянська бібліотека стала для майбутнього вченого джерелом грунтовних знань
і натхненням до творчих роздумів. Він у навчанні серед студентів був завжди
перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії
вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку, угорську
гебрайську й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та
письменників, від античних до йому сучасних. Між іншим досконало він пізнав
твори Платона, Ізократа, Демостена, Епікура, Арестотеля, Філона, Лухіяна,
Вергілія, Ціцерона, Лукреція та ін. Не меншою мірою захоплювався Григорій також
творами Климента Олександрівського, Григорія Богослова, Івана
Золотоустого, Василя Великого, Св. Максима Сповідника та ін. Він був дуже
працьовитим, віруючим і пртихильником простого народу. У нього була внутрішня
вимога пізнати і засвоїти те, що було великою мудрістю у віках і протиставитись
тому, що було антигуманне. Помітивши здібності молодого Сковороди,
царсько-імперські аґенти та місцеві ренеґати в 1741 р. намагалися заманити і
забрати Григорія до Петербурга. Їм йшлося, щоб відізолювати його
від українського народу і рідної землі. Однак там Сковорода коротко був, співав
в придворній капелі, і в 1744 р він повертається в Україну. Не
вдалося з нього зробити перевертня зрадника, як це їм вдалося
зробити з Є. Барановича, А. Сатановського, І. Ґізеля Ф. Прокоповича, О.
Безборотька, В. Кочубея, Мисловського та ін., які стали прислужниками
ворожо-імперських сил, що діяли проти українського народу.
Сковорода в 1745-1750 рр., їде до Європи ніби в складі царської
місії під проводом Ф. Вишневського, а фактично як людина високо освічена,
прекрасний знавець зарубіжних мов, для нав’язання співробітництва у багатьох
ділянках науково-культурного та політично-економічного життя. У цій подорожі
Сковорода відвідав Угорщину, Словаччини (Братислава) й Австрію (Відень) а
пізніше Італію, Німеччину й Польщу. Ця закордонна подорож надзвиьайно позитивно
вплинула на поглиблення знань та на загальний
інтелектуальний вищий розвиток мислителя. Після тих мандрівок,
коли він повернувся в Україну, почав працювати професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час
Сковорода зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який
після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку
посилалися й посилаються всі майже дослідники творчості великого
мудреця-меслителя, оргінальної філософії,- Сковороди. Саме в листах до нього
Григорій висловлював найважливіші і найбільш інтимні ідеї, що згодом
ставали, основою філософсько-творчих його трактатів. Про стиль
його життя з харківського періоду перший біограф пише: «Сковорода, уставав
дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби,
був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий,
усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану,
навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не
мав». («Житіє Сковороди»). Саме ця
характеристика доволі повно відзеркалює
постать нашого ювілята. У нього понад усілякі чесноти, було бажання творити
добро, через свою природу доброго
характеру, був він милосердний і співчутливий. Дуже
переконливо доказував, чим є щастя і яке має значення в житті людини істина.
Він наводив слова Спасителя; «Зрозумійте істину, а
істина освободить вас». А також прекрасно завіршував
стародавню українську народню істину; «На яких же речах ти будинок поклав?
Коли камінь стоятиме дім. Як пісок же під ним – тоб хоч як не стояв,
Розмететься за вітром сухим.
Отже минуле – це фундамент сьогодношнього дня,
коли він має під собою здоровий фундамент то його негоди не зметуть. Саме
Сковорода це той будівничий, це те своєрідне ядро, за допомогою якого ми можемо
пізнати тіло віків нашого минулого і цю істину. Говорити про Сковороду, це
означає говорити про історію нашого духу, згадувати навіть про те, що відійшло
на віки, але і те треба доглибно пізнати. Багато уваги приділяв мислитель щастю
і твердив, що повне щастя людина осягає лише тоді, коли вона є справжньою
людиною, зрілою і живе в дусі любови до Бога і ближнього. Це
головна теза і ключ до розуміння щастя. Досліджуючи
Сковороду, ми переконуємося з якою глибокою християнською чеснотою ця людина
жила. Його поступовання, діяльність є повним
пітвердженням, якими цінностями повинна дорожити і керуватися кожна
людина. Зглибивши розумування і докази мислителя, для
зацікавлених читачів запропоную знаменитий текст про щастя, яке є
ключем людського добра. Сковорода
щастя розглядає у творі «Вхідні двері до Християнського Доброчестя».
Цей текст був написаний в 1766 р., але своїм змістом він вповністю
актуальний також і в наш час. З якою
насолодою і якою мистецькою формою він
написаний? Може збагнути лише той, хто сам цей твір прочитає і тільки тоді
велич Сковороди стане наявною йому перед очима. Загально можна ствердити, що головною метою
Сковородівського навчання було і є творити добро, особисте, національне
і загальнолюдське як практичний вияв духовних
надбань цивілізованого суспільства. Через посилений жалюгідний російський
імперіялізм супроти України, під кінець 70-х років
XVIII ст., Григорій Сковорода змушений був обрати зовсім новий і незнаний до
того часу стиль життя і діяльности, а саме — мандрівку. Він не піткорився
окупантові і не пішов на ласі обіцянки і навигідні пропоновані кар’єри. А
обрав важкий шлях убогого мандрівника. І ця мандрівка тривала до
самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами
й легендами. У ній ніколи Сковорода не скаржився на невигоди, не розлучався він
із Біблією, сопілкою або флейтою і головне із своїми писаннями. Йшов він літом
і зимою, інколи під час негод, в сірій зношеній свитині, в чоботах, із палецею
в руках, з тлумачком на плечах в якому зберігалося все його добро. В різних
умовах переходив від села до села, із міста до міста і зупинявся
на ярмаркових площах, на майданах при церквах, в населених пунктах, де
міг заходив до шкіл і університетів і там навчав людей, як по справжньому чесно
жити для добра свого ближнього й рідного народу. Всюди, де він перебував про
нього йшла заслужена Слава, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити
й почути, немов месію і шукав такої нагоди до зустрічі. Тож аудиторія його
завжди була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої
Правди. Пізнаючи всесторонне життя меслителя, ми не лише збагачуємо свої знання
про нашу батьківщину, але і відчуваємо гордість за своїх славних предків. Крім
цієї громадсько-просвітницької діяльності Сковорода писав визначні філософські
твори, в яких проводив думку, як ми вже згадували, про щастя, любов
й свободу людини. Доказував, що спокій душі є в почуттях у тих людей, які жиють
в згоді з Богом. Тим прищеплював він людям вищі морально-етичні
почуття, заохочував здобувати знання, бути чесним і вірним, розважним і
уважним, а при тому запалював любов до рідного краю. Його ідеї у великій мірі
відбилися відгомоном у творах майбутніх українських письменників. Ось так пише
Іван Франко «Сковорода був цілком новим явищем в українській літературі, з
погляду освіти, широти поглядів і глибини думок». Під його творчим нахненням
повстало рядцінних творів відомих і безіменних авторів, що у
великій мірі сприяли позитивно на розвиток українсїкої живої мови та на
розбудження суспільного протесту проти русифікації України. Після битви під
Полтавою 1709 р. відомо прийшла в Україну повна трагічна неволя. Петро І а за
ним і Катерина ІІ руйнували національно-культурні цінності, запроваджували
систему вбивств, тортур і заводили на нашій землі безодню нечуваних поневірянь.
Видано ряд різних встрісаючо-приголомшуючих дискримінаційних указів, знищено
столицю в Батурені і залито українською кров’ю цілі її простори. Остаточно
Катерина ІІ в 1775 р. зруйнувала Січ. Росії йшлося в повністю зламати дух
українського народу до свого суверенного державного життя.
Найкраще цю злочинну політику й
дух імператорів охарактеризував Т. Шевченко; «Це той Перший, що розпинав Нашу
Україну. А вторая доконала
Вдову –сиротину… Кати, кати, людоїде…» Справді ж кати зробили своє ганебне діло
в Україні, яке залягає чорною плямою по наші дні. Перед
тим ганебним і карогідними злочинним ділом Росії, кращі сини українського
народу, а в тому і Сковорода костеніли і апелювали до совісти
імперських можновладців, щоб схаминулися і зупинили братовбивчі тортури
невинного українсїкого народу. Та на жаль ці заклики і голос народу до
злочинців не доходив. Слід сказати, що і до численних творів Г. Сковороди, вони
не прислуховувалися, в яких він дорікав і логічно доказував їхнє безумство.
Слава про діяльність Сковороди розносилася так далеко, що про нього довідалась
і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого відпоручника
Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в
Петербург. Післанець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і
грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого
філософзатримався. Післанець передав йому запрошення цариці, але
Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі післанцеві зігнорував те запрошення
і заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця
дорожчі царського вінця». Так само бажав зустрітись і харківський
губернатор Е. Щербінін, якого запрошення також Сковорода зігнорував. Він твердо
і непохитно стояв разом з своїм поневоленум народом і за жодну ціну він не
хотів його зрадити. Стійка і принципова постава мислителя описана у багатьох
його творах. Для тих хто справді цікавиться історією українського барокко
рекомендую, познайомитися з найбільш повним
академічним виданням творів Гр. Сковороди, які вийшли в половині минулого 2011
року, повною збіркою. Видання здіснено за редакцією проф. Харківсїкого
Педагогічного Університету ім. Гр. Сковороди – Леоніда Ушкалова, який є під
сучасну пору одним із найавторитетнішим фахівцем з культури ХVІІІ століття. При появі цього вартісного видання
активну співучасть проявив КІУА з Едмонтону, Альберта. Ця
публікація стала можливою завдяки також щедрій пожертві п-ні Дарії Муцак-
Ковальської з Торонта та співпраці зі Східним Інститутом Українознавства ім.
Ковальських при Харківсїкому Національному Університеті ім. В. Каразіна, Свою
допомогу також проявила Ліга Українських Мецинатів з Києва і таким чином стало
можливим видання й розіслання його по окремих важливіших бібліотек
універсетецьких. Ця солідна книга «Григорій Сковорода; повна академічна збірка
творів» нараховує 1400 сторінок, на яких заміщено такі групи творів Сковороди;
поезію, байки, філосовські трактати, діялоги й притчі, а також
різні переклади, листи тощо. Все старанно видано в сучасній українській мові з
відповідними коментаріями. Книга умовно складається з двох частин. В Першій
частині знаходиться 30 віршів, ряд пісень, серед яких багато стало вже
нароними. Ось одна з них, яку вже поверх трьох століть співає ціла Україна;
Де згода в
сімействі, там мир і тишина,
Блаженні там
люди, блаженна сторона.
Їх Бог
благословляє, добро їм посилає
І з ними ввік
живе, і щастя їм дає.
Де згоди немає,
там мир не царить,
Там Бог не вітає,
добро їм не дарить.
Руйнуються
пожитки, добро їх, їхні дітки,
Все марно
пропаде... все марно пропаде...
Пошли нам, Боже,
згоду, і мира Твій покров,
Щоб жити в Твоїй
волі, і щиру дай любов!
Пошли нам щастя й
долю, щоб жити в Твоїй волі,
Ти нас
благослови! Ти нас благослови! А також в книзі поверх 30 надзвичайно глибоких за змістом байок.
Дальше твори про Ціцерона, Плутарха, Горація, Овідія і Муретуса
та листування філосафа. До другої частини увійшли філосовські
трактати й притчі та 12 діялогів. Це видання настільки цінне, що
в ньому можна пізнати дух творчої спадщини філософа та в цілому
познайомитися з барокковою культурою ХVІІІ століття.
Це надзвичайно серйозне джерело й цінне для всіх, хто небайдужий
до своїх історичних пракоренів. Цеж наша справжня історія і наша
глибинна суть, яка переплітається історичною долею і недолею.
Цікаво знайомитись з такими творами, як «Радость серця»,
«Про природу», «Наркіз», «Книга Асхань», «Ода на рабство»,
це блискучі за змістом твори, так само цікаві вірші, байки, пісні,
діалоги, трактати, все це читаючи людина починає розуміти, як росло
дерево нашого народу та про те, як це звістив у своїх творах наш
безсмертний філософ. Скловорода, це великий і заслужений син
України і відомий у цілому світові, як вчений публіцист. Для нього
найбільшим суддею було завжди його сумління, що до нього він з
великою увагою прислуховувався. На закінчення розповіді коротко
згадаю про смерть Сковороди, за описом Срезневського:
“…Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів
погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди…
За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть
жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди.
Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду,
Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних
стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку.
Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його
під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння
пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода
яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти
зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого.
«Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода —
«і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування,
пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!»
— «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут
буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній
лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився
Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг,
зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею.
Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду
так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до
Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже
холодний закостенілий».Це сталося 9-ого листопада 1794 року.
на хутірі Пан-Іванівка Харківського повіту в садибі Андрія Івана
Ковалевського – поміщика, Згідно з волею покійного його
похоронити в саді в могилу, яку сам собі Сковорода викопав.
А черз двадцять років перенесли прах покійного до усипальниці
Коваліва На хресті над його могилою, на прохання самого
Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».
Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка на Харківщині.
Автор статті під впливом написаного роздумує над минулими і
сучасними взаєминами між Росією та Україною. З болючим
відчуттям і прикрістю доводиться ствердити, що історія протягом
віків мало міняється у наших взаєминах. Росія постійно веде боротьбу
за відновлення новітньої помірно «ліберальної» імперії в наш час і
так як намагалася, дальше намагається залучити Україну до кола цієї
імперії. Чи то через «Русский мир», чи то в ЄврАзЕС, чи
Митний союз, чи через газовий тиск, але це варварське насіння
імперії не припиняє своєї агресії. Тому нам треба не лише
знайомитись з перлинами творів Григорія Сковороди, які становлять
неоцінений націоналїний скарб, але і ці твори повинні народжувати
нових мислителів, які стануть оборонною тарчою перед ганебною
імперією зла, в яку нас знову хочуть, як рабів заманити.
Сковорода вчить, що раб це людина, яка не розуміє самостійного
життя, перспективи для себе, своїх дітей та нації. Всі ми повинні
бути сильні цією свідомістю, яка оформляється століттями нашого
народу. Наша націоналїна свідомість, це наша зброя, якої ніколи не
можна зганьбити. Кланяємося низько пам’ятї Григорію Сковороді,
який з високою людською гідністю пройшов тяжкими дорогами,
через численні неймовірні випробування і залишився вірний
українській ідеї.. Нехай ця стаття наповнить наші серця надією,
оптимізмом і вірою в краще майбутнє нашого народу.
Література
Енциклопедія Українознавства т.8, В. Кубійович, Париж-Нью-Йорк, 1976,
с.2884, Український Мандрований Філософ Григорій Сковоірода, Д. Багалій, Київ
1992, Сковорода лицар святої борні, Володимир, Лондон-Торонто,
1973,Життя і особа Григорія Сковороди,В. Ерн.Маланюка, (Благодійне
Видавниче Товариство),1923, На зламі двох світів, А. Ніженець, Харків, 1969 і
видання друге з 1970, Григорій Сковорода, Леонід Махновець, Київ, 1972, Людина
і довкілля (антологія), т. ІІ, В. Красиченко, Київ,1995, с.145
Ярослав Стех
вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні
в чому їй не шкодити.» (Григорій Сковорода)
Народився 22
листопада (3 грудня)
1722 р.,
у сотенному містечку Чорнухи, Лубенський полкна Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Помер 29 жовтня (9 листопада)
1794 р.,
в с. Іванівка на
Харківщині.
Увійшов в українську історію, як визначний
просвітитель-гуманіст, дослідник-аналітик, філософ, поет й
педагог. Цікавитися життям і
пізнавати творчість Григорія Сковороди, це надзвичайно корисна і приємна
справа, тому що ця оргінальна, а при тому глибоко виховно-педагогічна постать
так своїм життям, як і своїми творами та музичним репертуаром,
мала і має колосальний позитивний виховний вплив на людську
особовість. В тому і ця унікальність Григорія, як твердять численні його
дослідники. Сковорода з дитячих років любив надзвичайно природу, любувався
лісами, парками. Захоплювався співом птахів і приділяв велику увагу всяким
звірятам. Дуже в молоденькому віці, часто сам мандрува лісами, полями й
парками, щось роздумував, а передовсім любувався й захоплювався красою природи.
Любив не лише з великою увагою прислуховуватись до співу птахів. але
із докладністю ці пташині голоси бездоганно він вмів наслідувати.
Крім того Григорій мав прекрасний музичний слух і гарно виконував пісні і грав
на різних інструментах. В ранньому віці він виконав сопілку, часто сідав в
тишині навіть на цвинтарі й вигравав найрізніші чарівні мелодії,
аж серце радувалося. Не лише відомі мелодії, але він сам компонував і складав
мелодійні чарівні звуки в ритми, за допомогою яких доказував, як його душа і
серце вміє відчувати радощі й ніжно їх мелодією передавати в ефір.
Тима мелодіями молоденький Грицько, кажучи словами П. Куліша, не лише
збагачував себе радістю, возвеличував красу своєї землі, але він надавав
початок нашого націоналїного воскресіння. Після здобуття початкової освіти в
сільській школі, з 1734 року по 1753 рік навчався з перервами у
Києво-Могилянській академії, але навіть будучи студентом Сковорода любив
перебувати на лоні природи з книжкою і сопілкою в руках. Багата на тодішні часи
Могилянська бібліотека стала для майбутнього вченого джерелом грунтовних знань
і натхненням до творчих роздумів. Він у навчанні серед студентів був завжди
перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії
вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку, угорську
гебрайську й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та
письменників, від античних до йому сучасних. Між іншим досконало він пізнав
твори Платона, Ізократа, Демостена, Епікура, Арестотеля, Філона, Лухіяна,
Вергілія, Ціцерона, Лукреція та ін. Не меншою мірою захоплювався Григорій також
творами Климента Олександрівського, Григорія Богослова, Івана
Золотоустого, Василя Великого, Св. Максима Сповідника та ін. Він був дуже
працьовитим, віруючим і пртихильником простого народу. У нього була внутрішня
вимога пізнати і засвоїти те, що було великою мудрістю у віках і протиставитись
тому, що було антигуманне. Помітивши здібності молодого Сковороди,
царсько-імперські аґенти та місцеві ренеґати в 1741 р. намагалися заманити і
забрати Григорія до Петербурга. Їм йшлося, щоб відізолювати його
від українського народу і рідної землі. Однак там Сковорода коротко був, співав
в придворній капелі, і в 1744 р він повертається в Україну. Не
вдалося з нього зробити перевертня зрадника, як це їм вдалося
зробити з Є. Барановича, А. Сатановського, І. Ґізеля Ф. Прокоповича, О.
Безборотька, В. Кочубея, Мисловського та ін., які стали прислужниками
ворожо-імперських сил, що діяли проти українського народу.
Сковорода в 1745-1750 рр., їде до Європи ніби в складі царської
місії під проводом Ф. Вишневського, а фактично як людина високо освічена,
прекрасний знавець зарубіжних мов, для нав’язання співробітництва у багатьох
ділянках науково-культурного та політично-економічного життя. У цій подорожі
Сковорода відвідав Угорщину, Словаччини (Братислава) й Австрію (Відень) а
пізніше Італію, Німеччину й Польщу. Ця закордонна подорож надзвиьайно позитивно
вплинула на поглиблення знань та на загальний
інтелектуальний вищий розвиток мислителя. Після тих мандрівок,
коли він повернувся в Україну, почав працювати професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час
Сковорода зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який
після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку
посилалися й посилаються всі майже дослідники творчості великого
мудреця-меслителя, оргінальної філософії,- Сковороди. Саме в листах до нього
Григорій висловлював найважливіші і найбільш інтимні ідеї, що згодом
ставали, основою філософсько-творчих його трактатів. Про стиль
його життя з харківського періоду перший біограф пише: «Сковорода, уставав
дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби,
був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий,
усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану,
навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не
мав». («Житіє Сковороди»). Саме ця
характеристика доволі повно відзеркалює
постать нашого ювілята. У нього понад усілякі чесноти, було бажання творити
добро, через свою природу доброго
характеру, був він милосердний і співчутливий. Дуже
переконливо доказував, чим є щастя і яке має значення в житті людини істина.
Він наводив слова Спасителя; «Зрозумійте істину, а
істина освободить вас». А також прекрасно завіршував
стародавню українську народню істину; «На яких же речах ти будинок поклав?
Коли камінь стоятиме дім. Як пісок же під ним – тоб хоч як не стояв,
Розмететься за вітром сухим.
Отже минуле – це фундамент сьогодношнього дня,
коли він має під собою здоровий фундамент то його негоди не зметуть. Саме
Сковорода це той будівничий, це те своєрідне ядро, за допомогою якого ми можемо
пізнати тіло віків нашого минулого і цю істину. Говорити про Сковороду, це
означає говорити про історію нашого духу, згадувати навіть про те, що відійшло
на віки, але і те треба доглибно пізнати. Багато уваги приділяв мислитель щастю
і твердив, що повне щастя людина осягає лише тоді, коли вона є справжньою
людиною, зрілою і живе в дусі любови до Бога і ближнього. Це
головна теза і ключ до розуміння щастя. Досліджуючи
Сковороду, ми переконуємося з якою глибокою християнською чеснотою ця людина
жила. Його поступовання, діяльність є повним
пітвердженням, якими цінностями повинна дорожити і керуватися кожна
людина. Зглибивши розумування і докази мислителя, для
зацікавлених читачів запропоную знаменитий текст про щастя, яке є
ключем людського добра. Сковорода
щастя розглядає у творі «Вхідні двері до Християнського Доброчестя».
Цей текст був написаний в 1766 р., але своїм змістом він вповністю
актуальний також і в наш час. З якою
насолодою і якою мистецькою формою він
написаний? Може збагнути лише той, хто сам цей твір прочитає і тільки тоді
велич Сковороди стане наявною йому перед очима. Загально можна ствердити, що головною метою
Сковородівського навчання було і є творити добро, особисте, національне
і загальнолюдське як практичний вияв духовних
надбань цивілізованого суспільства. Через посилений жалюгідний російський
імперіялізм супроти України, під кінець 70-х років
XVIII ст., Григорій Сковорода змушений був обрати зовсім новий і незнаний до
того часу стиль життя і діяльности, а саме — мандрівку. Він не піткорився
окупантові і не пішов на ласі обіцянки і навигідні пропоновані кар’єри. А
обрав важкий шлях убогого мандрівника. І ця мандрівка тривала до
самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами
й легендами. У ній ніколи Сковорода не скаржився на невигоди, не розлучався він
із Біблією, сопілкою або флейтою і головне із своїми писаннями. Йшов він літом
і зимою, інколи під час негод, в сірій зношеній свитині, в чоботах, із палецею
в руках, з тлумачком на плечах в якому зберігалося все його добро. В різних
умовах переходив від села до села, із міста до міста і зупинявся
на ярмаркових площах, на майданах при церквах, в населених пунктах, де
міг заходив до шкіл і університетів і там навчав людей, як по справжньому чесно
жити для добра свого ближнього й рідного народу. Всюди, де він перебував про
нього йшла заслужена Слава, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити
й почути, немов месію і шукав такої нагоди до зустрічі. Тож аудиторія його
завжди була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої
Правди. Пізнаючи всесторонне життя меслителя, ми не лише збагачуємо свої знання
про нашу батьківщину, але і відчуваємо гордість за своїх славних предків. Крім
цієї громадсько-просвітницької діяльності Сковорода писав визначні філософські
твори, в яких проводив думку, як ми вже згадували, про щастя, любов
й свободу людини. Доказував, що спокій душі є в почуттях у тих людей, які жиють
в згоді з Богом. Тим прищеплював він людям вищі морально-етичні
почуття, заохочував здобувати знання, бути чесним і вірним, розважним і
уважним, а при тому запалював любов до рідного краю. Його ідеї у великій мірі
відбилися відгомоном у творах майбутніх українських письменників. Ось так пише
Іван Франко «Сковорода був цілком новим явищем в українській літературі, з
погляду освіти, широти поглядів і глибини думок». Під його творчим нахненням
повстало рядцінних творів відомих і безіменних авторів, що у
великій мірі сприяли позитивно на розвиток українсїкої живої мови та на
розбудження суспільного протесту проти русифікації України. Після битви під
Полтавою 1709 р. відомо прийшла в Україну повна трагічна неволя. Петро І а за
ним і Катерина ІІ руйнували національно-культурні цінності, запроваджували
систему вбивств, тортур і заводили на нашій землі безодню нечуваних поневірянь.
Видано ряд різних встрісаючо-приголомшуючих дискримінаційних указів, знищено
столицю в Батурені і залито українською кров’ю цілі її простори. Остаточно
Катерина ІІ в 1775 р. зруйнувала Січ. Росії йшлося в повністю зламати дух
українського народу до свого суверенного державного життя.
Найкраще цю злочинну політику й
дух імператорів охарактеризував Т. Шевченко; «Це той Перший, що розпинав Нашу
Україну. А вторая доконала
Вдову –сиротину… Кати, кати, людоїде…» Справді ж кати зробили своє ганебне діло
в Україні, яке залягає чорною плямою по наші дні. Перед
тим ганебним і карогідними злочинним ділом Росії, кращі сини українського
народу, а в тому і Сковорода костеніли і апелювали до совісти
імперських можновладців, щоб схаминулися і зупинили братовбивчі тортури
невинного українсїкого народу. Та на жаль ці заклики і голос народу до
злочинців не доходив. Слід сказати, що і до численних творів Г. Сковороди, вони
не прислуховувалися, в яких він дорікав і логічно доказував їхнє безумство.
Слава про діяльність Сковороди розносилася так далеко, що про нього довідалась
і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого відпоручника
Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в
Петербург. Післанець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і
грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого
філософзатримався. Післанець передав йому запрошення цариці, але
Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі післанцеві зігнорував те запрошення
і заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця
дорожчі царського вінця». Так само бажав зустрітись і харківський
губернатор Е. Щербінін, якого запрошення також Сковорода зігнорував. Він твердо
і непохитно стояв разом з своїм поневоленум народом і за жодну ціну він не
хотів його зрадити. Стійка і принципова постава мислителя описана у багатьох
його творах. Для тих хто справді цікавиться історією українського барокко
рекомендую, познайомитися з найбільш повним
академічним виданням творів Гр. Сковороди, які вийшли в половині минулого 2011
року, повною збіркою. Видання здіснено за редакцією проф. Харківсїкого
Педагогічного Університету ім. Гр. Сковороди – Леоніда Ушкалова, який є під
сучасну пору одним із найавторитетнішим фахівцем з культури ХVІІІ століття. При появі цього вартісного видання
активну співучасть проявив КІУА з Едмонтону, Альберта. Ця
публікація стала можливою завдяки також щедрій пожертві п-ні Дарії Муцак-
Ковальської з Торонта та співпраці зі Східним Інститутом Українознавства ім.
Ковальських при Харківсїкому Національному Університеті ім. В. Каразіна, Свою
допомогу також проявила Ліга Українських Мецинатів з Києва і таким чином стало
можливим видання й розіслання його по окремих важливіших бібліотек
універсетецьких. Ця солідна книга «Григорій Сковорода; повна академічна збірка
творів» нараховує 1400 сторінок, на яких заміщено такі групи творів Сковороди;
поезію, байки, філосовські трактати, діялоги й притчі, а також
різні переклади, листи тощо. Все старанно видано в сучасній українській мові з
відповідними коментаріями. Книга умовно складається з двох частин. В Першій
частині знаходиться 30 віршів, ряд пісень, серед яких багато стало вже
нароними. Ось одна з них, яку вже поверх трьох століть співає ціла Україна;
Де згода в
сімействі, там мир і тишина,
Блаженні там
люди, блаженна сторона.
Їх Бог
благословляє, добро їм посилає
І з ними ввік
живе, і щастя їм дає.
Де згоди немає,
там мир не царить,
Там Бог не вітає,
добро їм не дарить.
Руйнуються
пожитки, добро їх, їхні дітки,
Все марно
пропаде... все марно пропаде...
Пошли нам, Боже,
згоду, і мира Твій покров,
Щоб жити в Твоїй
волі, і щиру дай любов!
Пошли нам щастя й
долю, щоб жити в Твоїй волі,
Ти нас
благослови! Ти нас благослови! А також в книзі поверх 30 надзвичайно глибоких за змістом байок.
Дальше твори про Ціцерона, Плутарха, Горація, Овідія і Муретуса
та листування філосафа. До другої частини увійшли філосовські
трактати й притчі та 12 діялогів. Це видання настільки цінне, що
в ньому можна пізнати дух творчої спадщини філософа та в цілому
познайомитися з барокковою культурою ХVІІІ століття.
Це надзвичайно серйозне джерело й цінне для всіх, хто небайдужий
до своїх історичних пракоренів. Цеж наша справжня історія і наша
глибинна суть, яка переплітається історичною долею і недолею.
Цікаво знайомитись з такими творами, як «Радость серця»,
«Про природу», «Наркіз», «Книга Асхань», «Ода на рабство»,
це блискучі за змістом твори, так само цікаві вірші, байки, пісні,
діалоги, трактати, все це читаючи людина починає розуміти, як росло
дерево нашого народу та про те, як це звістив у своїх творах наш
безсмертний філософ. Скловорода, це великий і заслужений син
України і відомий у цілому світові, як вчений публіцист. Для нього
найбільшим суддею було завжди його сумління, що до нього він з
великою увагою прислуховувався. На закінчення розповіді коротко
згадаю про смерть Сковороди, за описом Срезневського:
“…Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів
погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди…
За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть
жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди.
Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду,
Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних
стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку.
Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його
під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння
пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода
яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти
зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого.
«Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода —
«і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування,
пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!»
— «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут
буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній
лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився
Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг,
зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею.
Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду
так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до
Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже
холодний закостенілий».Це сталося 9-ого листопада 1794 року.
на хутірі Пан-Іванівка Харківського повіту в садибі Андрія Івана
Ковалевського – поміщика, Згідно з волею покійного його
похоронити в саді в могилу, яку сам собі Сковорода викопав.
А черз двадцять років перенесли прах покійного до усипальниці
Коваліва На хресті над його могилою, на прохання самого
Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».
Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка на Харківщині.
Автор статті під впливом написаного роздумує над минулими і
сучасними взаєминами між Росією та Україною. З болючим
відчуттям і прикрістю доводиться ствердити, що історія протягом
віків мало міняється у наших взаєминах. Росія постійно веде боротьбу
за відновлення новітньої помірно «ліберальної» імперії в наш час і
так як намагалася, дальше намагається залучити Україну до кола цієї
імперії. Чи то через «Русский мир», чи то в ЄврАзЕС, чи
Митний союз, чи через газовий тиск, але це варварське насіння
імперії не припиняє своєї агресії. Тому нам треба не лише
знайомитись з перлинами творів Григорія Сковороди, які становлять
неоцінений націоналїний скарб, але і ці твори повинні народжувати
нових мислителів, які стануть оборонною тарчою перед ганебною
імперією зла, в яку нас знову хочуть, як рабів заманити.
Сковорода вчить, що раб це людина, яка не розуміє самостійного
життя, перспективи для себе, своїх дітей та нації. Всі ми повинні
бути сильні цією свідомістю, яка оформляється століттями нашого
народу. Наша націоналїна свідомість, це наша зброя, якої ніколи не
можна зганьбити. Кланяємося низько пам’ятї Григорію Сковороді,
який з високою людською гідністю пройшов тяжкими дорогами,
через численні неймовірні випробування і залишився вірний
українській ідеї.. Нехай ця стаття наповнить наші серця надією,
оптимізмом і вірою в краще майбутнє нашого народу.
Література
Енциклопедія Українознавства т.8, В. Кубійович, Париж-Нью-Йорк, 1976,
с.2884, Український Мандрований Філософ Григорій Сковоірода, Д. Багалій, Київ
1992, Сковорода лицар святої борні, Володимир, Лондон-Торонто,
1973,Життя і особа Григорія Сковороди,В. Ерн.Маланюка, (Благодійне
Видавниче Товариство),1923, На зламі двох світів, А. Ніженець, Харків, 1969 і
видання друге з 1970, Григорій Сковорода, Леонід Махновець, Київ, 1972, Людина
і довкілля (антологія), т. ІІ, В. Красиченко, Київ,1995, с.145
Ярослав Стех